|
Дивне свято - єднання стихій
Вогню і води, юнака та дівки
Ми підемо травами,
Ой підемо парами,
Будемо гуртом чаклувати,
Диявольські сили збирати,
Землю рятувати, сили набирати.
Богородська трава та настій з лопуха,
Коріння землі й відвари із став.
Ой піду у ліс по іванів цвіт,
Його назбираю й хлопця покохаю,
Вирву я таємне ведмежеє вухо,
Не страшна тоді бісівська засуха.
Ой потру вільху та я об сосну,
Гілочки сухенькі і іска в багаття,
Принесу й латаття, висушу на сонці,
Додам я пшениці, сіна й трохи льону,
Трошки полину, зверху бузину,
Сосну і ялину й душею полину
Та сплету віночок для сина і дочок,
Для милого красеня та для вороного
Один дам воді, другий - хай горить,
Інші засушу, щастя збережу.
Вночі почаклую, хлопця причарую.
Над вогнем літаю, здоров'я вбираю,
Стаю я румяна, вродлива й кохана,
Хороводи вожу, хлопців з ума звожу,
Та пригаєм в гречку, так хоче сердечко,
День такий в природі, а ви чорноброві,
Красені й не дуже, часу не втачайте,
віночок спіймайте, вправно пропливіть,
Мене ви знайдіть, серденьком відчуйте
Й зі мною танцюйте.
Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України готуються по-різному. Так, на Поділлі й Волині дівчата роблять «Купало» з гілки верби; для цього вони беруть гілку, квітчають її квітами й вінками, а потім ходять
навколо
такого «Купала» і співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але в співах вони участи не беруть.
Хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата.
За якийсь час, коли вже дівчата «Купалом» натішаться, хлопці нападають на «Купала», обривають з нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду. Розкладають вогнище, й коли воно розгориться, то стрибають через вогонь усі присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки.
Молодиці приносять із собою вареники, чи інший почастунок, а чоловіки й парубки — горілку; тут же, біля вогнища, частуються, а потім починають танцювати.
На Полтавщині ввечері, напередодні Івана Купала, збираються дівчата на умовлене місце з вінками на голові. Вінки плетуть із кануперу10, любистку11, зірок12, божого дерева13, сокирок14, барвінку15, васильку16, м’яти17, рути18, резеди19 та інших пахучих трав.
Шапки й брилі хлопців теж уквітчані цими самими квітами, але квітчають не вони самі, а ті дівчата, з котрими вони любляться.
Зібравшись, дівчата беруться за руки і ходять навколо «Марени» — гілки чорноклену, або вишні, співаючи:
Ходили дівочки коло Мареночки,
Зелені два дубочки — парубочки,
Червона калинонька — то дівочки.
Як пішли дівчата в ліс по ягодочки,
Та й прийшлося їм три річки бристи,
Три річки бристи і Дунай плисти.
Усі дівки Дунай переплили,
Дівка Марина в Дунаї втопилась.
На дівці Маринці плахта-чорнитка.
Як дійшли слуги та до мачухи:
«Не жаль мені дівки Маринки,
А жаль мені плахти-чорнитки».
Як пішли дівочки в ліс по ягодочки,
Та й прийшлося їм три річки бристи,
Три річки бристи і Дунай плисти.
Усі дівки Дунай переплили,
Дівка Маринка в Дунаї втопилась,
На дівці Маринці плахта-шовківка.
Як дійшли слуги та до матіньки:
«Не жаль мені плахти-шовківки,
А жаль мені дівки Маринки!»
Зелені два дубочки — парубочки,
Червона калинонька — то дівочки20.
Переспівавши пісню, дівчата зупиняються. Одна з них бере солом’яне опудало, одягнене в жіночу сорочку, й ставить під дерево, або поруч із гілкою–«Мареною»; інші дівчата вбирають голову того опудала стрічками, а на шию чіпляють намисто — це «Купало». Буває й так, що ставлять опудало з дерев’яними руками, на які чіпляють плетені вінки. Такого «Купала» обкладають купою соломи з кропивою і запалюють. Коли вогонь розгориться, хлопці й дівчата беруться за руки й перестрибують через вогонь, а інші в цей час співають:
Ой, на горі, на горі,
Там горіли вогні.
То ж не вогні горять,
То дівоньки ходять,
Білу лозу ложать.
Коли б же я знала,
Хто на неї ляже,
Постелила б йому
Шипшину під боки,
Каміння в головки.
Коли б же я знала
Хто на неї ляже,
Постелила б йому
Перину під боки,
Подушку в головки.
Часом дівчата застромляють у землю зрізане молоде деревце, оздоблюють його квітами й вінками, а потім запалюють вогонь навколо того деревця так, щоб вогонь його не пошкодив.
В інших селах, там же на Полтавщині, ввечері, напередодні Івана Купала, дівчата роблять опудало з соломи, й називають його «Мара». Коло тої Мари кладуть купу жалкої кропиви і перестрибують через неї босими ногами. Пізніше на ту кропиву кладуть солому й запалюють, а потім стрибають через вогонь і дівчата, й хлопці. Вкінці вечора, коли вже гра кінчається, Мару несуть до річки й топлять у воді. Коли топлять Мару, то дівчата здіймають з голови свої вінки й розвішують їх на деревах; буває й так, що ті вінки дівчата несуть додому й вішають їх у хатах, або в стайнях, як засіб охорони від нечистої сили для людей і для тварин.
Ще в інших селах, під зрубаним деревцем, «Мареною», замість солом’яного опудала садовлять дитя, котре вбирають квітами і вінками. Отже, тут дитя грає ролю Купала. Дівчата, взявшись за руки, ходять навколо «Марени» й «Купала», співаючи:
Ой, купалочка купалася,
Та на берегу сушилася,
Та й тому люди дивувалися.
Ой, не дивуйтеся сему, люди,
Бо я бачила дивнішеє:
Щука-риба красно ткала,
А рак на байрак цівки сучить,
А муха-горюха діжу місить,
Комар пищить, воду носить.
Наспівавшись, дівчата йдуть до річки, купаються й там топлять у воді «Марену». Далі розкладають вогонь, тут же на березі, й побравшись за руки, дівчата й хлопці стрибають парами через вогонь. Якщо при стрибанні пара не розійдеться, то це знак, що вона подружеться. Веселі вигуки й плескання в долоні супроводжують кожну пару, котра успішно перестрибне. Тут же біля вогню дівчата співають:
Ой, не стій, вербо, над водою,
Та не пускай зілля по Дунаю.
Ой, Дунай море розливає,
І день, і ніч прибуває,
У вербі корінь підмиває,
А зверху вершок усихає,
З верби листя опадає.
Стань собі, вербо, на риночку,
У крищатому барвіночку,
В запашному васильочку21.
За спостереженням Н. Петрова, в другій половині ХІХ-го століття на Київщині, в день свята Івана Купала, ранком, ще до сходу сонця, дівчата брали довгу тичку, насаджували на неї мітлу, вибігали на вулицю, розмахували тою мітлою й співали насмішливих пісень на адресу хлопців. Як ось:
Купала Івана,
Сучка в борщ упала.
Хлопці витягали,
Зуби поламали.
Дівчата граблями,
А хлопці зубами;
Дівчата палками,
А хлопці руками...
Хлопці, почувши глузливі вигуки дівчат, нападали на них, віднімали тичку з мітлою, все це ламали на шматки й розкидали по вулиці. Часом хлопці й самі брали тичку з мітлою і теж вигукували глузливі слова, але вже на адресу дівчат22.
По обіді дівчата, бувало, рвуть квіти й плетуть із них вінки, а потім роблять із соломи опудало, насаджують на палицю і доручають чотирьом дівчатам нести його на призначене місце; ті піднімають опудало на палиці й несуть, а останні дівчата, скільки б їх не було, стрибають навколо і співають. Коли як прийдуть на призначене місце, то вбивають палицю з опудалом у землю, але так, щоб саме опудало торкалося землі. Потім беруться за руки, ходять колом і співають купальські пісні. За якийсь час з’являються хлопці, віднімають у дівчат те опудало, розривають його на шматки й розкидають навколо, а якщо це коло річки, то кидають у воду.
Роблять Марену ще так: беруть вишневу гілляку з трьома сучками, один з сучків — голова, а два інші — руки; увивають цю гілку вінками, квітами, намистом, стрічками, — роблять ніби опудало на людську подобу. Потім одній з дівчат кладуть на голову вінок і доручають їй нести Марену за село, на призначене місце, звичайно, десь на горбок. Дівчина несе Марену мовчки, а інші дівчата йдуть за нею й співають. Прийшовши на місце, дівчата насипають купу жовтого піску, ставлять на пісок Марену, а самі, взявшись за руки, водять навколо неї хоровод. За якийсь час з’являються хлопці, віднімають Марену, беруть її в
своє коло й собі стрибають навколо неї й співають жартівливих пісень. Дівчата в цей час роблять нову Марену, але й цю другу віднімають хлопці. Часом буває так, що дівчатам доводиться робити кілька Марен протягом цього дня, але вони на хлопців не сердяться, мовляв, хлопці обманулися: забрали ту Марену, яка не гарна, а ось тепер буде ліпша.
Коли вже починає вечоріти, дівчата збираються на заздалегідь умовлене місце і втикають у землю вільце, — невеличку сосну, вбрану різними польовими квітами. Потім, узявшись за руки, ходять навколо вільця, співаючи. Переспівавши кілька пісень, дівчата беруть вільце, несуть його врочисто до річки й кидають у воду.
Н. Петрів пише, що в його час (1871 рік) старі баби розповідали, що тому років 50 (отже, років понад 140 від нашого часу) опудало Купала вбирали значно ліпше й сам обряд відбувався врочистіше. В той час Купала робили так: брали велику гілку будь-якого дерева, натягали на неї всю жіночу одежу, і ставили перед нею запалену свічку, а потім, узявшись за руки, дівчата ходили навколо й співали:
Зійди, сонечко, на Івана,
Стогни, земля, під Купалом!
Ой, ти наше дитя,
Прийми нас під своє накриття!
Далі Н. Петрів наводить ще таку купальську пісню:
Як пішла Ганна в Дунай по воду,
І ступила Ганна на хитку кладку, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Кладка хитнулась, Ганна втонула,
Як потопала, тричі зринала, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Ганнина мати громаду збирала,
Громаду збирала — усім заказала, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не беріть, люди, у Дунаї води,
У Дунаї вода — Ганнина сльоза, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не ловіть, люди, у Дунаї щуки,
У Дунаї щуки — Ганнині руки, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не ловіть, люди, у Дунаї сомів,
У Дунаї соми — Ганнині ноги, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не ломайте, люди, по луках калини,
По луках калини — Ганнина краса, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не рвіть, люди, по луках терену,
У лузі терен — Ганнині очі, —
Ганна моя панна, ягода червона!
Не косіть, люди, по луках трави,
По луках трава — Ганнина коса, —
Ганна моя панна, ягода червона!
В деяких слободах зберігся стародавній звичай купатися в ріках перед тим, як стрибати через вогонь. Скупавшись, дівчата кладуть собі на голови вінки, сплетені з польових і городніх квітів: з сокирок, барвінку, нагідок25, дзендзі-веру26 та дикої рожі27. Хлопці рубають молоде деревце чорноклену. Дівчата надівають на чорноклен свої вінки й несуть його на заздалегідь вибране місце, де втикають у землю, а вінки знову кладуть собі на голови. Це деревце називається «Купало».
Через вогонь, який тут розкладається, перестрибують, звичайно, парами: хлопець із дівчиною. Перед тим, як стрибати через вогонь, парубок здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свою шапку. Отак обмінявшись, беруться за руки й стрибають. Перестрибнувши, пара проходить навколо «Купала» й стає позаду інших учасників гри, розмінявшись шапкою і вінком.
У слободі Арапівка28 після того, як кожна пара перестрибне через вогонь три рази, хлопці вогнище гасять і всі учасники гри розходяться по домах. Якщо ж стрибають через кропиву, чи будяки, то цей бур’ян несуть до річки й кидають у воду. Прийшовши додому з іванівського вогнища, дівчата здіймають з голови свої вінки й одні кидають їх через голову на дах хати, а інші зберігають на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, має цілющу силу. Існує вірування, що відходячи від «Купала», не можна оглядатися, щоб не догнала відьма, яка обов’язково є присутня на купальському грищі. «Якщо бажаєте довідатися, котра з бабів на селі відьма, то візьміть купальського попелу, зав’яжіть його у вузлик та йдіть додому не оглядаючись. Другого дня відьма з’явиться до вас і попросить: «віддай мені те, що в тебе є!», розуміючи під тим «купальський попіл», — так радять знатоки.
Ранком, у самий день Івана Купала, в цій же слободі Арапівка, дівчата, одягнувши на голови купальські вінки, йдуть у ліс, рубають гілку клену й несуть її в слободу. В слободі роблять ляльку з трави, надівають на неї дитячу сорочку, намисто, й прив’язують до гілки клену. І ось ця лялька разом із гілкою називається «Марена».
На чистій площі, звичайно, на вигоні застромлюють гілку з Мареною в землю, щоб стояла. Перед Мареною ставлять стіл, покривають його білою скатеркою. На стіл кладуть хліб із грудкою соли, потім усі беруться за руки й ходять навколо столу і Марени, співаючи:
Три місяці ясних — три молодці красних.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Три зіроньки ясних — три дівоньки красних.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Первий місяць — молодий Іванко.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Другий місяць — молодий Федірко.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Третій місяць — молодий Федотко.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Три зіроньки ясних — три дівоньки красних.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Перша зіронька — молода Катричка.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Друга зірочка — молода Маричка.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Третя зірочка — молода Галинка.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
А Іванко каже: Я Катрусю люблю,
я Катрусю люблю — черевички куплю!
Купало!
Грало сонечко на Івана.
А Федірко каже: Я Марічку люблю,
я Марічку люблю — золотий перстень куплю!
Купало!
Грало сонечко на Івана.
А Федотко каже: Я Галину люблю,
я Галинку люблю і за себе возьму.
Купало!
Грало сонечко на Івана.
Далі співають ще таку пісню:
Ой, славний город Куп’янка,
А ще славніша Арапівка,
На чотири вулиці стояла:
Перва вулиця кропова,
Друга вулиця роменова,
Третя вулиця дубова,
А четверта вулиця калинова.
Що зелений кріп — мужички,
Біленький ромен — жіночки,
Зелені дубочки — парубочки,
Червоная калинонька — то дівочки!
Переспівавши ці пісні, дівчата беруть Марену й несуть її вулицями через усе село до річки, співаючи тих самих пісень.
Прийшовши до річки, стають гуртом на березі, роздягають Марену й кидають її у воду разом із гілкою, співаючи:
Потонула, Мареночка, потонула,
Наверх кісочки зринула ...
В цей момент з’являються хлопці з горілкою і всі сідають тут же на березі біля річки й починають пити горілку, закушуючи тим хлібом, що лежав на столі перед Мареною.
Повернувшись додому, дівчата здіймають свої вінки й ховають їх до наступного року, але якщо зайде потреба протягом року, то вживають ці вінки як ліки.
На хуторі Єгорівці29 солом’яну Марену садять на гілку чорноклену, а часом і на патик будь-якого іншого дерева; носять навколо криниці, навколо ставка, співаючи купальських пісень, а потім несуть до річки і там топлять у воді. Іноді роблять опудало з шматка грубого дерева, обмотавши його соломою. В цьому випадку до опудала прив’язують камінь, бож як кинуть у воду, то Марена повинна втопитися, а не пливати зверху. Часом ліплять опудало-ляльку з жовтої глини, обличчя намащують червоним, а брови — сажою. Глиняну Марену теж кидають у воду.
В слободі Преображенській ляльку Марену виносять на вулицю й ставлять на стілець, до цього ж стільця прив’язують невеличке вишневе деревце. Поставивши Марену, дівчата співають:
А в бірку, в бірку,
Строїв Хведір комірку,
А до нього Маруся приходила,
Йому хорошенько говорила:
— Роби, роби, Хведірко, комірку
Та проруби віконечко в причілку,
Щоб до мене соловейко прилітав,
Щоб він мені хорошенько заспівав
Та раненько розбуджав.
— Нащо ж тобі, Марусенько, соловейко?
Єсть у тебе, Марусенько, свекорейко,
Він же тебе ранесенько розбуде,
Вийде за воротенъки та й осуде!
Після цього починають носити Марену по селі, з вулиці в вулицю і при цьому співають:
А в мого батька двір невеличкий,
Двір невеличкий — зілля велике,
А в тім зіллі вовки завили,
Вовки завили — нелюба з’їли.
А я за нелюбом три дні тужила,
Три дні тужила — піч хліба з’їла.
А я одна в батька була,
Я молода, як ягода!
А в мого батька двір невеличкий,
Двір невеличкий — зілля велике,
А в тім зіллі вовки завили,
Вовки завили — милого з’їли.
А я за милим тиждень тужила,
Тиждень тужила — пів хліба з’їла.
А я одна в батька була,
Я молода, як ягода!
В містечку Куп’янське дівчата кидають у річку не одну Марену, а разом із нею й Купала. Кинувши ці обидва опудала в воду, дівчата й самі починають купатися і співати:
Утонула Мареночка, утонула,
Тільки її кісочка зринула.
Пішла Маренка топитися,
А за нею дружки подивитися.
Не топися, Мареночко, не топися,
Оглянися та на своє дитятко подивися!
Але старші жінки кажуть, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки Марена пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з’являється за Мареною, бож Марена — це старша русалка. Очевидно й Ганна, про яку пісня каже, що вона, втопившись, обернулася в різні риби і різні рослини, — теж є русалка, імовірно Ганна і є Марена.
Як розійдуться з вулиці всі дівчата й хлопці, то вже геть уночі, на тому місці, де стояла Марена, відьми збирають листя, що обсипалося з тої гілки, на якій була Марена; те листя «згідливе» від всякої хвороби.
В селі Дуфинівці під Одесою купальський обряд починається так: дівчата беруть гілку якого-будь дерева, вносять до хати, де збирається багато дівчат. Хлопців до хати не пускають. Гілку ставлять посеред хати й квітчають її квітами й паперовими різнобарвними стрічками — це купальське гільце.
Під час квітчання гільця дівчата співають купальських пісень. Хлопці в цей час намагаються ввійти до хати, але двері замкнуті й дівчата їх не пускають.
Коли вже гільце готове, то дівчата з піснями йдуть до моря. По дорозі хлопці обливають дівчат водою, щоб вони покинули гільце. Гільце, звичайно, несе одна з найміцніших дівчат, яка при потребі може відбитися від хлопців. Буває так, що коли хлопці нападають, то одна з дівчат випустить гільце, а друга підхопить. Баби, котрі зустрічаються по дорозі, сваряться на хлопців, щоб вони не обливали дівчат водою. Коли вже прийдуть до моря, то хлопці перестають нападати на дівчат і всі разом, хлопці й дівчата, сідають на один великий човен і пливуть у море, весело співаючи, а часом і граючи на гармонь, чи якийсь інший інструмент. Відпливши від берега, дівчата кидають гільце в море. Потім усі разом повертаються до берега й на цьому обряд кінчається.
Через вогонь у Дуфинівці не стрибають і, як переказують старі люди, не стрибали ніколи.
Купальські пісні тут співають такі:
Ой, купавсь Іван та в воду впав,
Було ж тобі, Іваночку, не купатися,
Зі старими бабами розпращатися,
З молодими дівками цілуватися.
*
Ой, зо мною, Тетяна, зо мною,
Будеш мені молодою жоною,
Будеш моїй старій неньці слугою. —
Буду, буду, Іванку, жоною,
А не буду старій неньці слугою.
*
Ой, летять гуси чубатії,
Дуфнівські хлопці шмаркатії.
Ой, летять гуси сизокрилі,
Вапнярські30 хлопці чорнобриві.
*
Ой, на горі лопух, лопух,
А у Секлети живіт напух.
Ой, на городі катран, катран,
Там сидить Іван як пан, як пан.
А в городі петрушечка,
Сидить Маруся як душечка.
Катран петрушку покриває,
Іван Марусю обіймає.
Катран з петрушкою катруються,
Іван з Марусею цілуються31.
Описуючи побут селянської дитини в селі Старосілля на Чернігівщині, Ніна Заглада пише, що ввечері проти Івана Купала, а так само і на другий день, діти бавляться в «Купайла». Нагрібають вони купу піску і в той пісок устромлюють жмут кропиви; хлопці стають поруч проти кропиви, а один із них стає ближче до кропиви (він називається «сторож») і всі разом починають співати:
На Івана хліб сажала,
А на Петра вибирала.
Треба по телята йти,
Дай, Боже, Василя знайти.
Коли закінчать співати, то хлопець, що стоїть перший в ряді, біжить і перестрибує через «Купайла», — через кропиву; він пильнує, щоб не зачепити ногами кропиву, бо як зачепить, то сторож «жарне» його кропивою по ногах. Бавляться так діти і в селі, і в бору, а коли вже набавляться, то беруть кропиву й несуть до озеpa, кидають у воду й кажуть: «Іван купався та й у воду впав!»
Роблять ще так: проти Івана Купала, крім кропиви, беруть ще м’яту, любисток, рожу й різні лугові квіти. Рвуть жмут високої трави, міцно її зв’язують, потім набирають різних квітів, обвивають пучок трави тими квітами, а зверху застромлюють кропиву, колючки, будяк, — це і є «Купайло». Діти нагрібають навколо цього купу землі, так, щоб він стояв, а потім перестрибують через цього «Купайла». Хто побоїться перестрибнути, того «вартовий» жалить кропивою по ногах.
Ось так виглядає в селі Старосілля дитячий «Купайло».
Дівчата ворожать
Коли вже потоплять Купала й Марену, то дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Звичайно, це вже буває пізньої ночі. Дівчата дістають з-за пазухи заздалегідь приготовлені свічі, запалюють їх, і кожна ліпить до свого вінка, а потім ті вінки пускають на воду. І ось у темну купальську ніч на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата в цей час ідуть понад річкою й співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...
«Як були ми ще дівчатами, то пускали на воду вінки. Це робилося вночі на Купала. Запалюємо свічки й пускаємо, щоб вінки пливли за водою. То є така ворожба: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівка заміж піде, а якщо вінок крутиться на місці — ще дівуватиме. Якщо відпливе вінок далеко й пристане до якогось берега, то в нас казали, що туди й дівка заміж піде»32.
Звичайно, хлопці слідкують за тим, як дівчата пускають на воду вінки; вони збираються на протилежному березі річки, щоб дівчатам не заважати.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає «переємець» — наречений дівчини, що має женитися з нею.
«Коли вже парубок гуляє з дівкою, то старається зловити її вінок. Часом хлопці й на човни сідають та пливуть ловити вінки. Парубок знає, котрий вінок пустила його дівка: вона йому про це каже. Кожна дівка плете вінок, щоб можна було його пізнати: вплітає велику квітку — червону, чи білу, а то часом стрічкою перевиває свій вінок, чи якесь листя вплітає, щоб можна було пізнати. На другий день хлопці хваляться перед дівчатами тими вінками»33.
Пускаючи на воду вінки, дівчата на Полтавщині співають:
По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащипаю,
Нащипавши, віночок зів’ю,
Віночок зів’ю, на воду пущу:
Хто вінок пійме, той мене візьме.
ID:
918915
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.07.2021 16:52:33
© дата внесення змiн: 07.07.2021 18:29:49
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
