а як хотілось
надіятись, що завтра
кінець світу
і більше не буде
ніяких несправжніх
слів серед граніту
невпевненість пропаде
і зникнуть мішки під очима
в мовчанку грати ніхто не буде
лиш інколи штовхатись плечима
ніяких думок
одні тваринні інстинкти,
а після, купка фіолетових
гіацинтів,
що стануть мені кимось
без жодних імен,
котрі розсипались мов
черговий постамент
а, про кого, забув
в моєму серці немає стільки
місця
не крутись, зараз згадаю
поки ще б'ється,
а кому ж то тре
нехай трохи гризе
може тоді і згине
лихе все
може страшитись
перестану
а як ніт, то
хоча б
розтану
ох якби не втратити
ваш погляд
навскіс
не забути ім'я
що пробиває наскрізь
трохи жити
та не в голові
чекати немає що
вже в крові
не знати більш нічого
забудеться, але коли
потонути в повірті
та ковтнути смоли
та не поможе
то майбуть і я є
може
а так хтілось
бути кимось
та ввічність спотикаюсь
незрозумілим якимось
та я не піду
трохи постою
поки гроза не мине
побуду трохи з тобою
