На усе, кажуть, є свій час:
Розкидати каміння, збирать,
Друга, пару собі вибирать.
Хто із цим не погодиться з вас?
Але як віднайти ту мить,
Щоби менше в житті страждать,
Щоб не тільки узять, а й дать?
Не вгадаєш – почне штормить.
***
Якщо душа летить, щоб каятись за гріх,
У Царство Духу Предків, що живуть на небі,
Це зобов’язує мене та й нас усіх,
Щоб на землі своїй жили ми так, як треба.
***
Там, де до матері кінчається любов,
Початок там є і твого кінця –
Цю істину нам відкриває Бог,
Беззаперечна правда є оця.
Бо ж без коріння не живе рослина,
Свій корінь бережи і ти, Людино!
***
Коли людина лихословить,
Цим ранить землю і людей,
Й давно утрачена там совість –
Її ж не купиш вже ніде.
***
Русява, чорна, а чи біла голова –
Господарем будь сказаним словам.
І незалежно, маєш який вік,
Тільки тоді ти – справжній чоловік.
***
На переправі коней не міняють,
І біг життєвий людям не спинить,
Коли ж в історію втручаються міняйли,
Це Вічність і могили осквернить.
***
Поступки є звичайні й благородні,
Й твоя це справа – вибрати які.
Знай: найчорніші з них – антинародні –
Пробачення не матимуть такі.
Та найстрашніше – стать собі на горло
І власну пісню в зародку згубить:
Мовчать – не боронить народ від горя –
Себе як громадянина ганьбить.
***
Ганна Верес (Демиденко).
