Хвилюється море, тремтить відчайдушно і всюди трясеться земля,
У сяйві, у величі, постаттю грізною, імперії сунуть війська.
Величний Калігула, в розумі світлому, витягнув з піхов меча,
Вітром пройшовся наказ командира, убити списами моря.
За віру та честь імператора світлого, кричали в атаці бійці,
Бо честь імператора, нашого, світлого, паплюжать із моря боги.
Чинилися подвиги мужності, тактики, як при троянській війні,
Хоробрії воїни похибно різали ахіллові п'яти свої.
А десь там, у небі лазурному, чистому, чайки кружляли собі,
Білі стерв'ятники пильно дивилися в безглуздість цієї війни.
Калігула спирснув з коня войовничого, обличчя сховавши своє,
Заходилася чайка заливистим сміхом і знесла у небі яйце.
Шкода вас розчаровувати, але це історичний факт. Дійсно був такий імператор Калігула, який після того як захворів на енцефаліт, став досить "цікавою" особистістю. Він дійсно наказав своїм солдатам штрикати море списами.
