Що за життя поклала на вівтар, те добре знаю,
Як знаю й те, що очі не ховаю від людей.
За зло, спричинене, нікого я не проклинаю,
Кажуть, що прощення, то сильних духом привілей.
Правда, пробачити, не значить, що усе забути,
Вважаю забуття за безшабашності порок.
Скільки пролито крові за роки, згадаймо, - Крути
І Колиму, і Січ, Схід у вогні, - важкий урок.
Нашу історію шматують за прагнення волі,
Бо духом вільні зроду козаки й плугатарі.
Ми - нація, ми - Україна, на власній ми землі,
Наша слава, праведність і горе - опліч в борні.
10.06.21
Сильний вірш, Валічко! Ми Україна і цим сказано все! Віра в майбутнє ніколи не помре! Віками нищать наш народ та не зламати! І історію нашу не переписати!Ми є і будемо на цій землі святій! Нехай й не думає той лиходій...Що нас можна поставити на коліна й зріктися нації!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вже не раз і не два нас намагались зламати та наш народ залишався незламним. Дякую щиро, Ніночко!