А я і є клубок із протиріч,
Без фальші (що сьогодні неможливо!)
Ворона, яка любить темну ніч,
Гордячка, фантазерка, особлива…
Ґатунок поведінки – стиль дивацтв:
Для білої ворони зграя – підступ.
Енергія та світла голова –
Є все… та не приймає «Іншу» місто…
Життя-вигнання… одинокість мрій…
Замо́к душі з нена́вистю оточень.
Ич, обступили… оглашенний рій –
І заклювати, білу пташку хочуть!
Їх стадне гасло – «Бути, як усі!»
Ймовірно, звикли до стереотипів!
Клеймо несхожості – складний носій,
Любов шаблонів не для смолоскипу.
Мій білий колір – їх несприйняття,
Нормальний стан для чорних рис пернатих.
От тільки творчість – фарбами в життя –
Поезія дає мені літати!
Розкрию віршем різнобарвний світ,
Стихійність серця, враження малюнків.
Тому мистецтво – крил моїх політ,
У ньому бачу чистоту стосунків.
Формальність зневажаю та шаблон:
Характер мій не вписується в рамки,
Цнотливо-чудернацький стиль ворон –
Чиєсь життя… мозаїка уламків.
Штовхають, злі… палає серце-хмиз,
Щоразу біль нестерпний зводить тіло.
Юнацький пил, понищений людьми…
Я ж – не загроза, люди, просто б і л а!
Чорні ворони завжди не сприймають білу, бо вона одна і це вже апріорі ненормально. А раптом це хвороба, а раптом її білизна їй болить? І вони не приймають її боячись, що це заразно.
Твір чудовий
Так гарно Маринко описали Коли кругом такі всі чорні якісь з гнилю всередині то тяжко певне бути інакшою. але у тому і особливість певне тої білої ворони.Унікальність.
Браво, Маринко! Майстерно і гарно про білу ворону.
І справді-ця пташка в чому винна? Що з чорними воронами не п*є вина Та певно доля її така, що в одинокості щастячко шука...
Гарного вечора Вам!