Знов музика розлуки тихо грає.
Вітрець торкає цвіту вітражі.
Весна в серцях промінням розквітає,
А я пишу в думках слова чужі.
Свої, мабуть, недавно розгубила,
Коли пішов у засвіти. Й затих
В кімнаті голос твій… і оповила
вечірня тиша зливу днів гірких.
Там вітерець легенько повіває,
Хитаючи невтоптану траву,
Могильна вічність в смутку спочиває,
Заглиблюючись в тверді тужаву.
Душа тихенько спогадами плаче
І дні стирають образ дорогий.
Ховаючи свою печаль терпляче,
Іду життям без тебе рік другИй.
Пливуть роки, та пам'ять не міліє,
Із серця неможливо відпустить
Те, що було, хай навіть вогник тліє,
Але тепліш за все його тепло.
Молюсь за тебе, і немов пірнаю
В минуле наше радості слізьми.
І до душі твоєї доторкаюсь;
до щастя, коли були разом ми.
І знову весна в променях стрибає…
Вже починає все навкруг цвісти…
І спогад мій вуаллю закриває,
У пам’яті залишені сліди.
