І знову зацвіла красна-весна…
Й гойдає вітерець квітучу мрію.
Літа удаль пливуть…Та я одна.
Вже пелюстків ромашкових не сію.
Ворожить невмолимо доля дні
та золотить листочки календарні.
А я усе пливу в своїм човні
у сонячних надіях в краї давні.
О, не летіть удаль мої літа!
Не посипайте срібла на волосся!
Ще трішки хочу бути молода,
щоби усе задумане збулося.
А коні-роки мчаться із гори
навипередки від мого бажання.
Розсіюючи творення дари
на доленосне поле сподівання.
Вже заховався той казковий край.
Ті промені, що у душі стрибали.
Гойдає вітерець весни розмай,
мої ж листочки в осені зав’яли.