3. Розвиток таланту
Хто я? Бог
її влаштує
Засипає золотом
з натхнення
Бог — цілує
(Він — цілувальник)
і я — цілую!
голову уклав
я — на смирення!
Дивна річ.
Поет, якщо він не християнин-практик з щонедільним причастям, не може вимучити за все життя одну чи дві поезії від живого почуття до Ісуса Христа.
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Навіть просто на «релігійну тему»...
А як є велике почуття до Ісуса Христа — а його неможливо підробити — воно чутне, і слово чується дивне, слово неждане.
Бо тут полум’янію —
Приходжу за медом.
Ви вдома підвіситесь
із меблями!
й з пледом...
Й на диво
сусідам
літатимете
літатимете
І завжди результат несподівано спонтанний, й серце оживає...
Чесно себе запитайте: що означає оцей прорив —
не одна-дві поезії — а розвій океанський 36 книг?
Парк захитає
кармінно —
дверима —
Вогнь
бо я серцем
незриме
затримав...
Або:
Ти наширо;тивсь щоб і шосе
шерехтіло до мене, —
по мені можна ходити
і дорога і цикламени —
одно в моменти
Христе! Слове!
Ти є шия —
на Тобі висять продуценти!
Бо на Заході мріяли. аби хоч в одній книжці гриміло Ім’я Ісуса Христа, та на ділі зробив оте Христовий служка покірний: а люди зарилися лицями в земний пісок, не встають й води не просять: гримить Ісус Христос??!!
Меди одні...
Золоті вікна
світу любові.
Або:
Мов струмоприймачі
небесній правді!
І струмом б’є!
І — з міріад! трясуться міріади!
Бо при СРСР лише кілька поетів боягузами не були, не вступили до компартії, забороненими були, з багатьма книгами поезії ненадрукованими були.
Праведним хмарам
у праведнім небі біліти
чистії лікті
дитині омити
у світлі
Страшно впасти в руки Бога Живого!! Так, апосол Павло істинно мовив: це єдине, що насправді страшно вчинити.
Щоб змінити в світі все в духові і слові, треба мати природжену велику силу духу. Патріах Філарет казав про це.
Ой ми у літі!
Серцем світленьких нашию
в Божому світлі —
міт
крил
і ліктів
гірляндою —
Богу на шию...
А що найтрудніше? Зректися самого себе, взяти свій
хрест...
В самопожертву Богові принести свою природу...
Величезная місткість сприймає
Де окована златом
діжа є
І де серце що злата
не знає
Настає вмить краса —
золотая
Тру;сить і потрясає!
Від гордості відмовлятися, бо сам Бог цього не забирає...
Бог подає самого Себе, — здогадуєтеся , від чого слід відмовлятись?? Ви – в Церкві ж?
Передаю Небесний покров! —
вимкніте мобпередачі:
і все хліб-кров
хліб-кров
земля ж плаче!
Диявол дав би вам світ весь матеріальний (!), аби ви забули... про все Боже… і про слово, щ0 через мене йде.
Засмійтесь, братіє, знов —
На землі дивне буває.
Нам — земним! — Бог помагає:
Саме і Тіло і Кров!
Відмовлятися від слави людської все життя — це важко, але ради любові Божої — хочеться відмовлятися.
Він здер
цю здобич
із начал!
і як на те —
із піднебесниїх властей!
І Він вказав! —
що Логос
і поет тут роблять...
Із любові Бог подає Себе!!!— і яким стає тоді – це життя... і хоч відмовляйся – від самого життя!..
Клірос зліва — клірос справа,
антифон — і антифон.
З нами тонка лісу справа...
він здіймає на озон...
І скільки таємниць відкриває нам Бог!!! І все ради слова, як океан і гори.
Мох як море!
І парадно
сироїжки в нім горять!
Мов в ляльковому театрі —
мов ввімкнуті, — й майорять!
І все слова Бога ради...
І щож, відмовився поет якийсь від людської слави?? Майбуть, ні (крім автора «Слово о полку Ігоревім»). А це — душевна хвороба, та іще ін’єкції потрібні... Будь щасливий здобутком вічності, Христом.
Бо як ти будеш творчим
щиглик з червою
і небесна олива —
як ти сам і протоки
й проточини —
до-звук чути?
то будь щасливим
Будь щасливим!!
Диявол — нетворчість.
Сточим
сточимо
його
сточим.
Ти — будь творчим!
Та й відкривається в деякий момент, що Бог творить більше, аніж поет.
Ви розумієте, що вся культура в світі — підготовча?
Бути з Христом.
Не бути в хвості.
І, себто,
бути де є...
...Ретроградний Меркурій
пролітає —
не дістає
Світська поезія – загрунтування! І ти, як іконописець, якщо не станеш в Світло — не відкриєш замежне, Поезію Церкви. І справжню церквокультуру, отже.
Ніхто і не знає.
Темінь —
а правди сонце піднімає
щасливих серцем
жить...
Так все ж в Церкві? І можливе — світло в Світлі?
Силу Божу знаєте ви і Писання??
Крила білі-білі
З серця виростають.
Глибокая річка —
Плавно протікає.
В Церкві як? Благодать творить. Благодать на всіх. Від мого незадоволення собою й тручання себе, і очищення, проходження постів, любові сильної до Бога, відмовлян-ня від всього, крім Бога, — а Він відновлює втрачену красу й дає Свою Красу, — і відкривається буття більше за людське. І не проекція — живе древо.
Ким би поет не був
чи був,
амінь —
не в нім вина
а в злеті —
приносити вино
й ремінь —
свята жила поета...
Репнете як фортеця — влине в просвіт Боже: і поета, й натхнення, й підготовку, слово й образи Бог творить більш, ніж поет.
* * *
Дозвольте
вічності дзвеніть
святій живій —
що у мені...
Може на руки —
як маля.
Може то в серці—
ангеля!
Вам ясно? Не ображайтесь, виховував Її, Богоматір, а Вона любляче притерла мій характер. Просто сказано? Поступово переродила з природнього в духовного, любов і перевиховування постійні, Богоматір — мене, а я — Її, я не здавався, бо я цільний, сформований.
Віра
Ліні Костенко, що любить
серцем всіх, присвячується
джерельцями тихо б’є
у середині серця
Бог як є
орлам і дітям і митцям
й — святим
відрада б’є
джерельцем золотим
орлам — це Бог провів до
дзьоба-носа
орел як дивиться — то Сонце
зносить
в малій дитині Бог
от є
і о;рлі і здивовані
вони є — навзаєм!
Єсть Бог
що в Слові — Пелікан є:
поет п’є Кров
коли смиренно зволікає
канти
І віра
що у всіхній суті
над віками є
вона є з нами
у серцях присутніх!
Амінь: краї стираються
у сутіні...
24.11.2016
І здавалось — всі безодні пекла і диявола появлялися і проскакували, й також небесні, але любов Її перемагала! І щедрість прямо як гора низпадала на мене, мене це вбивало! Збирався з силами, а любов Її сильніша. Та це окрема книга.
Я зробив крок,
коли краще не спати —
і міцним серцем пащу
леву зміг порвати!
Так ось, природній поет (що не в Церкві в повноті) виписується в 41-45 років життя.
«Криза вікова» — кажуть, насправді ж — початок кінця природного: задля дальшого переходу. Воно й скучно про це.
Коли прозрінням
без ліні
голубінню
так рівноважно зириш Ти
на води, риби, й на каміння...
А з каміння —
як, Боже Слово,
наробить Тобі
стовпів?
Боже, та — остовпінням!!
В мені влади ніякої нема, відрікся й не потрібно, та Богоматір — така влада, що й жоден керівник світський чи з кліру нічого не пікне про мене (!), аби з ним не трапилось чого.
Можна долати —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в городах,
смог в городах —
холодно! не можу я, Боже, й
дихати! —
кажи швидше — так??
Да! да!
Це так, про невипадковість всього, що до Вас, глибоко нещасного, долетіло...
Отже, до когось дійде: мав постійний вже досвід Божественної реальності, в якій я жив, брав участь в житті й промислі Св. Тройці, бо не сам писав. Це ж писалося мною із надформного світу (надмисленного і духовного), не з уяви. Я трактат пишу, бачите, ліпше ж стояти в мов-чанні ума — перед Богом ... Раз так, то чи не осунеться десь правий берег ріки?..
І як ти любиш, любиш —
цю таїну
тебе й прониже на ту мить,
у ту ж хвилину!
О — це б вернутись
до очей — які в дитини...
вони глибинні теплі раді
не під зтином —
світів мочальних
і холодних
й безначальничих.
Що ж? Бог — начальник?
Він Світло —
Він цілується
світлом цілується
в серці цілується
навік цілується —
єсть Бог — дитина!
От не йдуть до церкви в 45 років і не випрошують благодаті — й що далі?
І чи не заглушить тоді кропива ягоди і лісу, і мого серця??.. Селяни з очима ось ніби якими: тривожна кропива в очах...
Кому очей не присиплять
і кому серце оголять
долоні в тих болять —
як від чепіг — і то
настільки випадково
в мені
в Тобі
Боже, в Тобі…
хто чує
біль
почує
слово
Ось вони, 45-річні, бачите: п’яниці, матеріалісти, статево стурбовані, хулять святих — естрадно возносячись і над святими і над праведниками, хулять Бога (в дияволові не можна зупинитись...), отримують премії від керівників держав... виходить – подібні до подібних.
Не читаючи слово, що через вибраного Богом поета з новими відкриттями, можна вважати себе порядним, й, не знаючи того, бути повністю заодно з дияволом, неза-лежно від посади...
Ізографив — ізбороздив??
вискочив я — як в рази!
святе — святим!!
стоять ліси! —
як Твої
живі образи!
Під небом оголюючись! —
щоб хто не сказивсь.
Настільки «знаючі» державні чиновники, що за злочини не хочуть добровільно піти в тюрму, аби відпрацюванням спасти душу...
Чи то світильники
чи наскрізні корені
Бог іншовисокий
я Ним створений
Які серця — така буде Україна. «Така буде нам Україна,
Які у нас будуть серця.» (Тетяна Майданович).
Ясно, що Бог пересіє політиків, – а для чого вони само-вільно і по-нерозумному «позіціонують себе вище поетів»? Диявол і далі обдурює і всі народи, і політиків, і академічних учених, вони справедливо остерігаються суду своєї совісті...
Як стане добре
за грудьми вам
в цементних трубах
в цементних квітах
в аніліновім
цеху
в конституціях
в видатках
мене ще треба оправдати
я слово — ведене
світ споглядати...
А запитайте: хіба грязь і оці остерігання совісті є в тій людині, яку Бог очистить, зцілить і в ній є тому тиша, спокій, любов, мир??
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Бачите — що дає Христова Церква???
Як є благодать, любов — то які страхи? які складнощі? звідки непростота?
А ви — це страхи, складнощі, непростота. Значить, не в Церкві ви, як слід ще не покаялися!
Ви смерті боїтеся?
Слідкуйте далі за кожним словом.
я слово ведене до Джерела
із фокусовок
і ви, які високії,
згляньтеся — на чисте око
Якщо в Вас нема радості від можливого залишення тіла — в якому Ви стані, скажіть чесно?? Боїтесь місця, – до якого Ви потрапите, – куди, отже, Ви потрапите??..
Не гавте жодного слова, бо не вловлюватиме – що відбувається...
Вже самозамкнені —
і от
ви і лояльні
і як індуси бездіяльні
ви й українці самоприсипляльні
прокиньтеся!!
Навіть в яскравій особистості людське відстає від художнього поета, а якщо не каятися й не вимолювати благодать — то що буде?
...з-під опинала і —
до опинала!! —
любов тілесная
що оживала...
і до Небес
і до Небес!! —
Красою утікала...
так — що було
на Сонці га;ло
кохало
мене й дивувало
й передчуттям — у Небо закликало
о, мене зцілювало
занебеснеє начало!
понад загалом
Чому поет пробуксовує, повторюватись починає? загинається на очу всіх?
Бо втрачає внутрішній хід.
І якби тільки одні великі випробування – ви не витримали б, і якби лише велике блаженство – поет не витримає!!
Весь світ стає
як здивування —
далі
і толерантно-бездіяльні —
намотані на колінвалі
мов стали кіньми
і ангельський здивуваннями
рій мій!
Так, ви здогадались! Що Бог милосердний і своєчасно забирає поета, аби не згіршилась душа.
Однаково без слів
За тим, хто дитинний
чи юний
Заходили в море —
дюни
За пальці самі лоскотали
й за п’яти
Всього мов хотіли
обняти…
І з тим, що є слово
і слово те юне
Заходять у море
дюни
Під сонцем ці білії
білі підноси
самітнії дюни
їх но;сить
і свіже аж гостре
повітря
як білії коси
Нічого доброго нема в ранньому передчасному відході Шевченка, і всіх хулителів, содомітів, спрямовуючих себе в матеріалізм!
Серпень губи зализькав...
та дерева вчинили
серпневую греблю:
всі як небо тримають
всі як небо
та міцніш учепились за
землю
І здогадайтесь, чому працює тут багато страшна поезія – щоб відповіли на страшні питання віку...
А як лиш труднощі – то всі втікають...Бо в світі – інфантилізм...
Ось Ліна Костенко, милістю Божою поет, і довголіття — і світло любові, і просвітління душі! Не втікає. А ви смокчете інфікованих соціалістів, збоченців, дияволів-комуністів... Служіння слову — це як меч: або в пекло заженеш свою душу, або очистишся для раю.
та бульварні ряди —
як бульварні ряди —
ще міцніш учепились
за землю
А на все відповідь в християнинові — любов, благодать.
Якщо проходиш пости, дух оновлюється — слово оновлюється, й нічого дурного в тобі нема, Бог все підготовлює й своєчасно подає...
А несправжнє все ж є, цвіте на людях.
ходять вражені
годять —
глибоко всаджені:
як позбутись
несправжнього?..
І бачиш ти, натякнуто древнім про піднімаюче крило Боже, що тьма одесную тебе пада, й тисячі світлих поча-тківців — ошуйя тебе падає, як всі князі й президенти, не чують слова і не мають його, зверхні, бо ж серцем нерозумні (без благодаті).
Бо всіх подій єсть дух —
цей геній!
Та всіх їдять
залізнії пельмені!
О хто ви?
Чи ви — в авто;-vip?..
Бо то й мене прониже слово
най крізь залізо! і — раптово!
Спостерігайте: що тут відбувається, яка помічна поезія! й чому не розвиваються в світі таланти, а тому таланти – розвинулись в Церкві!..
І множина хоронить таланти зараз по всьому світі, ревуча й отемнена!!..
А любите Богородицю?
Покинутих і забутих — витягує ...
І спасає — фарисеїв, самозадоволених, вони не пізнали себе як слід...
Нехристі світові
Зубрів! зубрів! —
сам Бог:
а може хто бовкне?
Вносяться окремо
заграва лісова
слово
й окремо зуби...
А як воно бахне!
Може хто замовкне!
Арт-
і ракетна підготовка!
Зубрів, зубрів!
А як слово бахне!
як вчепиться?
бріолети і каби — врозтіч!
А біля камінів —
камінь віку
й післямовка...
Серце вирву там —
гаряче! —
ковка!
26.09.2014
Можна палити цигарки? Не благословляє ...
Можна горілку пити?? – Колупайте совість!...
Чи жити неповінчаними?! Не благословляє...
Марія вас спасає, і еклісіологія, і маріологія ...
Поет без законної дружини всихає мов гілка...
Бо не в Волі Божій, чи не так?..
Чи випадково це??
Стемніло небо — чемодан
гурка;вищ!
Із неба вниз — вогонь!
І реп! І тріск! —
І в рваність вниз! — і трісь!
вогонь проллятий!
Прийшла гроза! — достойна імені Твого!
о рве! — і трісь! Як чужій жінці
білі груди взяти...
Оце гроза! достойна імені свого! —
так сила Імені вперед заходить...
І — во;ди!!!...
що я упав від цих стовпи;щ
на задок імені свого!
Ого! —
авто проштовхували світляні колоди...
Я би правду — обридав:
що не дух — то на зад і — вода.
Ну, ти! ну, небо!! світляні дереворити!..
Крізь запах між розбоєм і бідою!.. —
Скульптор провчався Небом — із Тобою,
що треба вийшлу грудь закрити,
затулити...
Ну, так!!
Ну, буде ж скора сірість і стакани!
Але поезії — не стане...
А без поезії — радість й на небесах
прив’яне.
О—о—о! бум води!!!
Ти — спеціально мені глянула! —
і я від аналоя — аж сюди:
а тут — димиться море щастя п’яного.
Ну, це не дивно, так собі скажу,
що Ти як хочеш правиш океанами...
Давай я хоч струну Твою
побережу: не покажу.
Чого я став гаркавить?
А — це:
відбій! просунувсь чемодан гурка;вищ...
07.08.2005
Бо й промисел ще не певність, лиш вже в волі Божій — люди самопожертвувані, Бог же їх і веде, і береже…
Поет, якщо і з природним генієм, — він всиха, як природа; а як є благодать — то вічна ріка.
Є любов Христа, та навіть святі не спасають — бо Спаситель лише один Христос милосерний...
В польоті ростемо
Блаженний! кому в утисках
живеться.
Над ким у скло
стосонний світ
сміється!
То — як на скелях первоцвіт.
Це він сміється —
ареал блаженств!..
«Він розіб’ється!..»
душею —
вільно в’ється...
і злет — й завал...
а розсміється —
й догори й
вниз!
а — то карниз!
Отоді світ й не
розіб’ється
як в його слово —
й сипне бриз!..
А він —
вже знов! — не застарілий!
свят Себастьян! —
він ловить стріли!!
Орел сміється!
21.02.2015
Співспасительниця — Богоматір.
* * *
Який трап?
плечам –
пасати:
то єсть Твоя нічна сторожа
найшлась на мене теж
премудрість Божа
Бог створив й сонце –
Любові дав такі права
щоб я не викинув
більш цільне серце на слова…
або слова скинуть
комусь трапа гірчатого
або Любові мед
нитку напне мовчати…
така
таємна Ти!
19.01.2004
А де всі?
Під намулом земності. В поета душевного, без благодаті тому натхнення — один раз в тиждень.
Вирваний з під землі руками Отця в Небі поет — яке то страшилище: натхнення — є щодня в глибокому серці у внутрішній людині!
* * *
Господь вернув мене
на Гору —
В Господнє серце золоте!
Тепер я горам наговорюю
маловідоме і просте.
Відмеженням
не відмежовуюсь.
В полудень — тінь
без голови.
Небесні корови дожовують
що Бог багатий і з трави! —
Бог просто з серця уловив.
27.05.2012
В день може написати з серця любов’ю Божою багато поезій, іноді з десяток поезій, справжніх! І має тисячі, тисячі таїн життя.
Ось приклад з книги «П’ятки любові над страшним судом»:
* * *
Скеля біла?
Бог з нею, з лоцією...
Бог
згада нині Данта
І не «метелика» —
білого банта! — Бог зав’яже Собі
на шиї мою білу емоцію!!
Так, емоцію.
Мабуть, хтось в землемірах був —
я в земледумах,
бо я виліз із шкіри
вірите — виліз я із інтегралів назад —
до учнівства і сумки
Я продираюсь над скелею!
мене зчисляють лоцією!
Хто закрив мої сайти? якісь товстом’ясії —
їм зовсім не ясно,
Де дзвінкує небесна спадщина!
Поезія — від всього — кращає...
Я вовчище-орлище — і сумніви?!
Богородиця буде кращою знов — аніж думаю...
8.9.2011
Безсмертя
П’ють гори
синь безсмертя
надпивають —
і чисте серце
хто нестримне має
Серце Отця
в своєму сині,
що те знає:
що бачить квіти спраглі нині
жаліє
з ними п’є
відповідає —
безсмертю!
це в безсмертній сині
8.9.2011
* * *
Матері Божій присвячується
Кров твою
чують черви
чи ангели?
чи вони розп’яли?
Чи то мригали — бевкали,
чи зірниці
були?
Чи сковзались по схилах —
обізлились, кляли?
Всі вітри — неслись стрімко?
і похилі були?
Череда зачиналась
навздогад
невпопад?
Дрібка вуст
окликалась —
а зігрівсь листопад?
снігопад?
Кров твоя возвергалась
а лавина
несла все назад?
Співпадали розгули
біло ребра тиснули
а коли знов заснули
один спав
білолиць горілиць...
Опадали затули
свято янголи чули —
співзвуччя польоти і птиць
і моливсь...
8.9.2011
Феодосія
В ній — ворушились в серці
вуста Христа:
люблю її
терплю її — досі та.
Поставте пам’ятник Феодосії,
поставте любові! її устам!
Важкий, тяжкий — у великій дозі я:
розпливається в горах блиск моря
плистку її вставлять в устав
Зелена печаль — матросія
тружденна даль — торосія
Проб’ємось — поставим скелю-статую
над Феодосією:
хай вознесе догори Христа маєстат!!
Як в Ріо: ставте! — й краса!
8.9.2011
* * *
в далекім забутім
селищі
благословеннями
селять щем...
людям
і — літа трояндам...
тріади
сплески душі
плеяди
а біля стін троянди —
передають любов...
І поїзд столичний пішов.
Не знають в які в’їдуть зради...
Вивіска «Живі квіти». Впаддя.
розчавлена одна троянда
тротуару передає любов,
небес любов
8.9.2011
* * *
Чи ви мене чуєте?
І вилізете з підрам’я?
Гора — камінь для храмів,
А для гір — святий храм є.
Хроматизм
на підгір’ях.
Хмар зараяннє.
Аж він вас піднімає! —
... і свята віра.
Серце — храм
що за маєм.
Гора є! гора душу тримає!
Гора душу взяла! –
а тепер відпускає...
Гора храм є.
8.9.2011
Есхіл. Схил
Неповторній Ліні Костенко любов’ю присвячую
Жінка — раковина!
із піщиною — перлиною.
Хай би помолився Христодул
Хай і помолився б Хризостом
Перший — той поет
що засурмив
мов заструмив з піском
Жінка ніби мре.
Схил. Есхіл:
білозуба усмішка дерев!..
Велич!
Цей — як продере — то пробере!..
Схил.
Портики від мрев!
Уселенна без Христа? — помре.
Жінка! —
раковина...
і перлина від піщинки. То з Христом.
і — поет
він засурмив краєм душі їй — із піском.
Білозуба посмішка дерев —
Есхіл прийшов! Хто мре?
8.9.2011
Отакий я «сам собі монастир, сам преподібний...».
Це і не дивно, я учень легкого крилатого святого Миколая, який всіх випереджує!
Норма
Св. Миколаю, другові Норми,
приглядачеві канону
присвячується
Слово з образу Божого
рождене із Неба з таємної
точки
світло пульсуюче і
впізнаване
приймається в серце —
й не зна повідочків...
Ба, в нім все збувається
в нім все забувається
а що Миколай є поетом —
запам’ятається
точно
Норма!
як з кілочка-гвіздочка
17.9.2011
Приносимете з роботи енергетичні «наліпки», ви краще знаєте — які... ну то жах буде! Сім’ї жах буде...
Благодать же знає, умудряє і веде, все наперед підготовлює, для раю, і все на благо ...
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду –
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес теж благословена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі в крилах писав…
мовчки, бо є надія: Богоблагодатна.
04.07.2004
Прибуток маєте? — та Ви в Євангелії і в любові?? Любов — все природне роздає...
Дайте Її поезії вас спасати.
Богоматір
І як
облобизати
океани?
а голос океану! —
він коханий!..
із серця прозирає атом
й атом
а як
те слову розказати?
і от...
Ти мене чуєш?
я ж в розлуці!!!
а з Океану
світлом
ру;ці...
руці...
руці...
руці...
руці...
30.07.2015
Особистості своєї не розвинули в Церкві, Ви ж не продає-те фабрик і заводів, й сиротам і вдовам фронтовиків не подаєте – мізеру…
Хто Вас міг би покалічити більше, аніж Ви самі себе??
Видовбування таланту
з-під асфальту
«Ти добрий, Давиде?
Як добрий —
паси блискавки!»
Бог вдарив блискавкою! —
бив прямовисно
як той визнаний
я Ним пізнаний
був біля блискавки!
Вийде — то винесуть
з благословіння Неба!!
Громоподібне — теж через тебе!
Кесарю — кесареве!
Богові — Боже.
Що ж! вийде — враз винесуть
з благословіння
Неба!..
Тим, хто знає ієрархію сходження, – що Ви кажете? Є більший тюремник Вам, ніж Ви самі собі??
В Богові Ви певність маєте – чи впевненість в собі? Вірите в самого себе?
І лицедії театральні стараються не приносити енергетично з роботи до дому свого нічого... бо жах забезпечено стався б ...
Ясна любов прокинулась
Хтось в гавані! –
у глибині.
Такий –
і впав би навіть косо –
то ангел Божий розчесав би
йому коси, –
молився б в серці.
А що бігають матроси
недальніх, не в великій воді плавань??
Цей – в Небі в глибині,
у гавані.
«Цей, – скаже Дух, –
вник надто в біль, то полюбіть».
І щоб не глипав
і не ікав з вселюблення
то усадіть у липах
хай п’є любов ясну
він в серце увійшов,
заживо з часу випав…
03.09.2004
Як Ви психічно здорові — де мудрість, хіба Ви ворог собі??..
золоте є Начало
не починати іноді
думати
позбутись земної
біди
і досить —
єсть Начало
за ним сліди!
животворчі сліди
золоті великі метелики
Ви ж прирекли без благодаті усю молодь всього світу — не вияснивши їй натхнення, справжніх чуттів, творчості, ієрахії цінностей, краси почуттів (що виліковує гени!!), оригінального мислення, служіння, нових смислів (гідності і щастя), що мною і іншими Бог зводить докупи — в зціленість... нової церквокультури.
а любов тут ходить
просить
ніби перли їм кидати:
«Не женися на багатій,
бо вижене з хати!»
Доста!
Боже, кажу — доста!
я —
більш не писатиму!!
запах Бога
тут і зараз
доки не переважатиме!!
Замість цього життя і смислу ви дали камінь наукового богослів’я (невихованість плачевна й волаюча! невихо-ваність православ’я світова ... по суті загибель), замість життя ви дали крайнощі, що суто нежиттєздатні: або олживе смирення (сірість! ніби то духовне!), або робочу твар (чистоганом гроші плюс секс згідно Фрейду-маразматику і плюс аналітичне мислення, земне, що не піднімає на крилах — як то вільний синтез в творчості...).
І пам’ятаєш, тебе, чистим
у чистім, мати нарядила
і вивела
і спорядила —
в місті зуроченім та урочистім
тебе залишила??
і пташкою легко ходила
у дружбі найсердечнішій
тут ходила
світла зоре!
моя ти мила!!..
і правда хороша
допоки без грошей
Що означає прорив цей? — випірнем з чавильні молоді без смислу, з пресуючої хвороби-страху: як би встигнути «добра» цього набратися.
вище... вище!
чавіть в серці м’які вишні
бо не замерзає
всесвіт тихий —
всесвіт вільний!!
крила! Божі білі —
з темряви зростають!!
крила тиші —
тож моліться! —
земля з серця виростає
в серце Боже...
Поетові хіба добре буде ще й працювати на літпосаді? — і що буде з словом, і серцем. й домом?
* * *
Опустивсь Дух ногами по вантах –
корабель літа дольного стрімко
і рушив;
піднялись паруси похідні великі, і
і носові піднялись паруси,
щось шваргочуть дерева-матроси
й оп’яніли в собак від розширення
душі
і біжать в кораблі
а матроси опинають і гладять
ледь ясні тканини,
незримої-гладять-краси,
й напинають і плещуться вітром канати
ще не напнуті
А скажіть – чим поводяться ці, що
найнижчі у кораблі
під гукаючими –
ну от – що найнижчії, квіти?!
соромливі і тихі, рожеві, подібні
і на паруси і чимось
м’яким на жінок
І у сонці в зеніт піють щогли
і серцем усім кораблю
не маліти!
Навіть якщо в селіннях і днив
й ночував і ходив одинок.
10.06.2004
Ліпше це є від змішувань театральних?..
З Ким лукавите?
Ось те:
дивитися
любити і —
просити...
Це Сина Божого просить!
й мене простить...
й людей простити...
І людина внутрішня буде тоді більша за зовнішній світ?..
Як поету з Ісусовою молитвою?
По голові
в стрибках:
«Ох ка...»
«Ой ка...»
«Ех ка...» —
кашкети гудзикам!
і серце при дорозі:
а над усим
лиш Бог!! —
і Баха музика...
Наскільки, все-таки, високий «процент поезії» в крові світовій?!..
Переміщений акцент на Бога і Матір Божу, нема акцентування на мені. Маєте вмерти і народитись щодня, як апостол Павло. Чи ви не в духовному процесі? – не до-зріває ваша кров?
* * *
Як пух
як дух
як сонце з черемух:
і як то цілим серцем
не любити?
і як не віддавати тобі
квіти,
що ангели несуть в росах
на слух?
То справді Бог
чи отроча
чи дитинча
чи пропалилось людське серце
у зеніті?
чи оперезуєш людину –
жінку в літі
і посилаєш квіт – хто вже почав:
як цілувати рай жіночого плеча
то задзвенять у грудях
тихі струни
хто бути в правді з Богом розпочав
той оживе і буде вічно ю н и й
…Вклонюся в серці юнім цим полям,
Впаду і з’їм трави як в першій рані:
Все ж не такі ми в гречкосіях
забуянні
І ось у серці плаче немовля…
Як пух
як дух
як сонце з черемух:
і як те добрим Богом не любити?
і як не віддавати тобі квіти? –
їх ангели несуть в тобі на слух.
30.01.2004
Цьому ж поетові Бог з дитинства і досить чистої юності (дружину пізнав в 29 років) ввів Небо — пронизав кров і жили... аж до розрізняння душі і духа. Кров приносить інформацію: більш небесну чи земну... Боретеся вже Ви за кров як носія??
Інтуїтивно люди хочуть зберегти хоча б дрібку крові трансцендентного (ніби консистенцію внутрішнього зв’язку...).
Всемогутній!
1
Обійдеться Хафіз без віз:
Він розвалив школу і шаха —
І всіх сучасників — із шиї махом!
І Бог — його трояндою поніс...
Що ж, обійдеться й без коліс
цей знов
Кого Бог цьомнув із-за хмар —
любов’ю
А що підуть у Всемогутню руку —
Зніме Бог з пліч ліхтарозвучність
муки...
І зразу — т е
— розкрилення росте!
2
І кілька друзів —
лиш на Бога уповаху...
А головне є — пристрасть шахову післати! —
в палац...
щоб мешкала вона в палатах...
Й візир —
поменшає в рази.
(Хафіз
стоїть один між звізд):
«Дав — так як в юності — писати!!!»
Як в юності писати! —
І юність! — серце і любов...
і Мудрість-мати.
те о те о
те о! 5
те!
раїв — розкрилення росте!!
3
О який я розквітлий!
Як сонях, що в світлі...
І Хафіз — руки й голову
вклада на віз:
«Це ти з Богом, Хафізе»
Бо хто з Божих побачень —
до землі
огненосних не зніс
Божих сяйв?
оних крил!
різнозначно
те судачим
у промінь
й пробачили...
«Бо ти з Богом! Гафізе»
4
А багатства! — як юність.
Її хочеш,
й все — хочеш,
та Бог не дає
І сокочеш — й сокочеш
Бог молодшає, —
небо молодше...
виймись з чобота — все те і є.
А Хафіз —
руки, голову кладе на гарбу —
що десь лине до звізд...
2012
Говорив я, не вірите, — казав Ісус Христос; раз один говорив вже: яка страшна Ліна Костенко! Внутрішньою свободою!! Таких лише одиниці. Не знають її. Серце лиш, яке Божим є, знає.
Наближення
Живу любов
квітучу віком
і в неї хата вільна
повна — вікон
Живу любов
і нас ніхто не бачить
ніхто-ніхто
зате ми бачим
не ледаче
Нам кажуть друзі:
я —
у всьому світі вдома!
а ніжу я любов
що — невідома
Живу любов’ю
ми світучі віком
а в Бога хата вічна
світло — з вікон...
18.10.2014, «Аерос»
«Приступить людина, і – серце глибоке…». Не ваше воно – Боже…
Священнодійство слів
Літу слід би послати зірких
ще й стійких послів,
І сердечно схилити до обширів
Матір Божу,
Хіба можуть міста знести в серце
більш Божих слів?
Ось чому я відходжу.
Відходжу.
Виінакшується на підходах їх душ
сам словник:
Я знедавна був більш ніж міцний
на памірській погоді:
Але в луках я можу найти серце
мого народу,
Мій прихід словниковий в містах
з «ненародом» зник.
Але тут є язик нічиєї простої троянди!
І жасмин теж нічий десь на розі –
він має в нас хід:
І у травах душею – й горять,
плачуть і віють пахнючі плеяди.
Серцем в небі – й зірками стоїть
мій вінчальний прихід…
Але літу слід слати зірких
ще й стійких послів!!
Світлих духом;
без Матері вам – боронь Боже!
Хіба навіть зірки можуть знести
більш Божих слів?
Боже, Слово!
я за серцем Її відходжу,
відходжу в глибини, відходжу.
Слово – й Діва:
в стеблинці,
і в хмарах, і всякій погоді…
Взявши духом – і блискавка в слово –
бігом!
Я веду і пронизую Духом Христа –
силу силенну природи!
Ради Слави Твоєї і Ймення святого
Твого!
Боже-Слово!!
Ану вертикаль возсіяє!! –
Сильна блискавка ся до землі сеї
з неба гряде!
Висота тільки Духу Христовому вся
улягає!
Більш народному серцю і перепаде.
28.06.2004
Хто не має «точки перетину» з Богом в творчості, аби, як він каже, не втратити регіональної автентичності, він розповідає про свою творчість доконечно ...
А хто має розумову силу близьку до апостола Павла, той не в літературі світовій чи національній, той в Божій нескінченності... Трансцендентне — це в Стусі, Ліні Костенко, Воробйові, Герасим’юкові, в інших.
Передгроззя
Бджоли гудуть, чують,
де квіти найкращі...
Печі день печують
де грім любить хащі!!..
Слава не з жінками...
Щасливе – що вдома!
Лежить за лотками
дригоніжка-втома.
10.04.2009
В мене є в книзі «Собор»(вибрані поезїї про святих) цілі окремі розділи: св. Миколая, апостола Павла, Великого Іоана Предтечі. Іманетний хід назустріч в єдності з трансцендентним Божим святі звершили , нині наповнені Богом є, і не міг я написати жодного слова художнього, допоки Бог в них і їхні особистості не зволили…
Трансцендентне є настільки іншим — ви ходили б і били-ся головами об дуби (вибачаюсь, бо в Божій тканині відповідність страшна, вбивча, кажу — неминуча). Св. Силуан кулаком бив себе в лоб — вас би вже не було, коли б дав один лиш раз кулака такого – до лоба вашого!!
* * *
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду –
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес теж благословена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі в крилах писав…
мовчки, бо є надія: Богоблагодатна.
04.07.2004
Щодо святих: трансцендентне слово є наскрізним в усіх значеннях і творимих Духом смислах, Дух єднає подібне до подібного... — в слові, значеннях і , головне, способі життя... Таїнники Тройці, ми так, чи не найбільш щораз відмінно й жахливо(!), в міру свою уподібнюємось Богу! Боже! я сорок років прошу: наблизь до мене в плоті, щоб був як апостол Павло! Сцик….и — утікають! Перевірки бояться?
А святих, і Матір Божу, й Себе Ти — мені.
* * *
Людмилі, дружині
Хто це, крім Слова, мій Душе, напише? –
де любов попереду події ішла,
де рука твоя чашку з водою несла
зупинився мій видих,
щоб видіти раптово тишу…
26.03.2004
Їм нема слів навіть і визначень земних: і поезію великої християнської подвижниці, поетеси-теолога Ольги Седакової росіяни нарекли трансцендентною поезією...
А Пресвята Богородиця сказала: не Вона, а Любов Божа — в авторстві уподібнених Богу. Скромно. Просто я в свій час любов’ю і новим словом більше з Богородицею змагався... Бог-Слово мене виручав, до речі.
А Божа Матір — океан, і більше... Хто що після Неї сказати може?! Кинувся б хто в цей Океан — мав би свій портрет лиш ... своє обмеження!
* * *
Я так люблю Тебе!! —
якби любов була пружиною
то витягла б куски пред лице Сина! —
а що то в ямі людській я пророчу? —
чи треба? — мабуть, ні, —
сказали б Слова царські очі...
я так люблю — як серп спішить в обжинки!
А в ямі!!
А в надриві у земного! —
Що й Дух Святий з Небес
знайшов такого —
І пальцями своє заволікає знов:
О, кісточка, це селезінка, а — де кров?!
і пальцями та й ну перебирає,
і в анатомію — любові дошиває,
не тіло смерті — стану я — одна любов:
Я так люблю — як серп, що дожинає! —
Усе земне стає поперек серця!
Я так люблю Тебе — що нависаючі
горби й пригорки,
мов кістка огнем в горлі!
А хто як плакав??
А хто б не вибравсь,
якби плакав — яко
чернець:
«Боже, де; я?»
і паки з ями: «Боже, де; я?»
і — «Непорочная!»
І — в серце кидає незримо
й приносить явно:
і гладіолуси, і орхідеї, і камелії...
Я так люблю — що дивно й сокровенно
в серці пишеш: «Я тебе не залишу...»
Нема, воістину нема
нікого кращого Марії...
І що тут гори знов... та ще златії!
Все протилежне Духу і Марії.
Я так люблю Тебе! Й любитиму іще!
Й ще! Що над землею нетутешній щем!..
Піду — нагадуватиме
про Весну вічну кожна гірка!
І —«Боже, де я?»
«Боже, де я?»
А хтось запізниться заплакать
й стане — згірклим...
Та обіч нього проростатимуть камелії...
Сину, роби щось — і зі мною
й, може, з Нею.
09.07.2005
Бог не робить випадкове або що непотрібне. Новизна вся ця — смирення Бога-Слова і, майбуть, смирення наше перед Ним: художні відкриття, ікономія.
Чи нагадувати? — Він неспівмірно більший...
Гряде велика подійність.
Потрібні серця чисті.
Щоб вам пришвидшитись — бачте: якщо поет вроджені таланти, дари і велику силу духу зберігатиме, розвива-тиме, художні образи отримуватиме не з уяви, а з глибо-кого серця, всі в зрілості його і своїй матимуть іще різкішу відмінність в усім.
Ви матимете досвід, з ним пов’язаний, вчені проекстра-полюють.
Слова його незвичні, духом розкішні й ріжучі безумовністю й гостротою, властивою для святих... Ви попередже-ні: справа вся не в авторові в плоті... «страшний і для народів, страшний і для царів». Вистачить вам цілих Небес.
День увінчаний
Пренепорочній
з любов’ю присвячується
Ти красива —
як стрижі — у
віражі! —
Щоби очі не змигнули
краще не кажіть
Так і кинулась
з порога —
свіжість
вмита —
і поля
і грунтові дороги
й радість літа
20.06.2016
Бо Ісус Христос, втілившись в Вифлеємі не тільки в плоть, а й в земний час — будучи Вічністю — зробив великий Вибух. Ним Він переобразив світ весь. Бог підняв Ним світ, наблизив до Небес.
Нічого іншого не творить поет. Він художніми образами, втілюючи вічне в часове (!), вибухово підриває все і, зі старих світських культур звільнюючи серця, переображує художніми творами весь світ — ставлячи усе і всіх перед Богом, Ісусом Христом! На задники падають всі зі всім, — а хіба можна так творити вибухом?
Не хвилюйтесь, ви живете у Вибухові, і буде так, як хоче Бог.
Ліпше, отже, поету зачатися у чистому місці, бо початок важливий в чистоті, і народитися в місці досить чистім, народитись поетом.
* * *
1
Але от жив він
на Горі
І зорі — зорі
в ятері…
І час горів.
І він горів.
І час згорів…
І то нічний
його налов
Струшував зоряний
пилок
А із глибин
сердечний лов
Більше такого
не було
І похитнулись
якорі
І осяялось
угорі
2
І простягнулась
у віках
Благословляюча
рука
11.09.2013
І не-мати-не-знати нічого земного, яке протилежне небесному, навпаки, мати вже силу духу. Буде стремління в Небо, і слова будуть огненні, як в стихійного вогню.
І розвиватися спокійно і поступово належним чином.
Як Ісус Христос в дитинстві розвивався.
Шиллер, а в Україні Всеволод Нестайко (ось же — Всеволод!), світліючи, світлом підготовлять ранню закоханість світлу-світлу, дитинну. Є Боже явлення (теофанія!) в поетові, в люблячім серці!
З дитинства — недоторканність земним!
Спочатку при написанні поезій натхнення є опосередковане, у м’якості муз природних...
Із затиханням кохання народжуються пісні і поезії вже з душі, знає Бог чому, в родових муках.
На початку пишуть недосконало, але дуже багато. Душа ж горить!
Писання корисне для душі молодого поета! Не гасіть ні себе, ані поетів інших.
Далі пишуть сильніше, проте мало. Мужніння. Світла печаль за теофанією.
І тільки значно пізніше, дозрівши духом і цілісністю, пишуть сильно і багато поезії...
Дяка Ісусу Христу, я жив дитинством, але в церкві теж був... Як багато значить світла ласка й любов. І сонячна ласка, і лагідна південна природа, вчасне відведення на Божу службу до розташованої поблизу церкви, дитинство щасливе й освітлене... і зерна посіяні в чисту душу дитини — це найвагомішим є для життя!
Мабуть, так ще з композиторами є.
Чисте і лагідне дитинство, враження дитинства — найвагоміші.
Як дрова сухі ліпше горять, так виявлена схильність душі і різні таланти горять ліпше у відповідній атмосфері, творчій, добрій і пронизаній променями світла Божого...
Потрібна рівновага розуму і серця. І педагогічно правильно не засушувати серце розвитком знань освітянських, навпаки, розвивати спочатку серце з раннього дитинства!..
Чуйність, виховання співстраждання в бідах й до матеріально бідних, любов і розкриття краси у любові, шляхетність і чесність, підтримування незіпсованих боків харак-теру, подання світлих перспектив для людей з добрим, вихованим серцем, радість як результат освітління серця, радість нізвідки — від чистоти... радість буття.
Божий дар — буття, життя з чистим серцем — радість постійна... присутність Духу Святого...
Коли розум в серці, то і думайте в глибині серця. «Думайте серцем» — кажуть в народі, бо й живуть цим, народним серцем, надійним. Серце без розуму сліпе, а розум без серця немічний.
З дитинства мав однаково сильно діючі ліву і праву півкулі. Це виняток, має бути сильнішою одна... Усяка пере-вага з винятковістю подає великі можливості. Мабуть, рука Божа: в школі учитель фізики Петяншин Дмитро Петрович факультативно давав концентрованість інтуї-тивного розуму в фізичих задачах значно більшу, ніж ми, вибрані учні, могли вмістити; навіть спочатку й не припускали, що таке може бути... Ми тижнями сконцентро-вувались, щоб розв’язок знайти, – вчитель не знав розв’язку!
Зате в студенські літа я сягав неземної сконцентрованості цільного розуму: доїв поеми з Неба, як з корови: одна поема небесна — за один рік! Корова – ще та: інколи найкращі образи художні відбирали при спусканні вниз, мов би — те передчасне, чи не годний отаке мати... тобто, будь собі! Не міг згадати — що ніс до землі.
Згадав, що всі мене з неба стягували,і все життя так, – ясно, що і всі в Божій руці...
Кажуть: збудувати внутрішню людину, нею й вирішити творчі свої вибраності, та й відбутись в соціумі, завдання повирішувати на землі. Кажуть те правильно.
Ще в яслах було не по собі мені в дитячих колективах, міг сидіти на штакетнику – дивитись на дорогу! Сконцентровуватись.
Дух сильний мав, свободи тільки хотілося! Можливо, якісь питання на небі і на землі вирішувались за мої данності від Бога... Ісус Христос спочатку був спеленутий і в ясла покладений. Сконцентрованість розуму — єдине, що прагнуть монахи...
Дух єднав в мені фізика і лірика. Це потрібне тепер?
Тоді – так само.
Головне — не гасити таланти, а всі сили, дари і таланти спрямовувати до однієї справи служіння Богу. Бо й зараз можуть, щоб «на всю ввімкненість всіх сил».
Довіряю Богу: посилав мені кохання, так щоразу оживає поет, «хто не любить, той і не живе!»
Ум був на висоті, земних помислів не утворював і ніщо земне мене не вампірізувало, бо не сягало! Цілий день в поезії міг знаходитися, їсти не хотів, — з ким тут порадишся? Духом висот я жив. Дяка Божій Матері. З молодших класів школи — курірувала мене. Сам св. Миколай – натякнув!
В 1990 році — така любов до Любові Калєнської!! Слово перетрушувало світобудови. Після цього подав мені Бог небесного генія. Дяка Матері Божій!
Так, я любив сильно і недосконало св. вмц Варвару, написав Акафіст Медовий, і не тільки. Вона втримала від загибелі мене і напоумила!!
Але і це не завершення. Я любив Матір Божу, любов Її така повна, що навіть святі не відають, і не скажуть...
«Чим більша любов, тим більше страждань душі;
чим повніша любов, тим повніше пізнання;
чим гарячіша любов, тим полум’яніша молитва;
чим досконаліша любов, тим святіше життя.»
(св.. Силуан Афонський)
Смута
(з правди святителя Афанасія
Великого — бійця Христового)
А жовчність була жовта!! Дика.
За ним і цар ганявся, і владики, —
Всіх ж аріани! А він їх вражає!
Святого Афанасія-єпископа
світ знає:
і він — втікає…
це: вже й від друзів утікає…
…Куди ж це — я — втечу??
Де із землі не виклубляться змії —
вчепити й здати палачу?
От я — орел —я вже —
лечу…
Аж — золото!!! —
Але це дивне золото — з плачу…
В Нім серцем стану —
що там аріани…
Сльози самі з очей
течуть…
Бо — серце Царське… стріло…
Судіть:
В пустелі якби стрів хто
адаманта в паранджі,
В оазі,
де в ній, в Любові, —
все є — як згущене, усі Божі дари,
й усі таланти, і все зразу,
земне ж — позаду, каліч,
холодні скалки, міражі…
(Вас доганяли — як виявилось! —
міражі!..)
Судіть:
якби з вами те трапилось —
то що б оце казали?
Таж кажіть!!
…Шість років йому ноги мила —
александрієчка! красива! молода!..
Ховала. У такої — не шукали…
Бог подав.
Йому так — Бог все підказав…
Бач, браття… а це де ваша сльоза?..
Стій, братіє! а де ваша сльоза!
…Мене ж ввібрало й приховало
Маріїне і Бога серце!
28.07.2006
Я, як поет, десь скорочував: чим вогненніша любов, тим більше блаженство! Просіть про дар розпізнавання духів, не тільки тому, що є вогненні лукаві духи, але тому, що нема культури без розпізнавання… і відбору ліпшого, що від Бога…
Блаженство — це Богородиця, я знаю, і коли б подавала більше, я б згорів би, або не витримав би.
Я міг бути тоді в Її любові, тільки плакати і плакати, та нічого вже й не хотілось писати...чи не моглось... чи те і друге.
Єднання з Богом в молитві дає лад, Бог спасає завжди.
І любов до Ісуса Христа, дозрівши, вийшла вперед.
Сонячний вітер
Церква не встигне і ахнути!
Розчахнуте!
Моє сердечко розчахнуте!
Вітер любові! —
великая сила
за те, що Ти вітер
вільно любила...
Люби! —
полюби
вільний вітер у полі
бо вільне кохання —
щасливая доля!
Та й слід хоч
за вітром полюбиш
то все збережеш
і ні що не загубиш
Бо щічок Твоїх
вільний вітер
торкався
любив і любив
і до мене
дістався!
Не губить,
не згубить любов
сильне сонце недільне!
Усе збереже —
вільне!
світові —
як божевільне!..
Розчахнутим — вітер такий
поводир
в полі чистім
Лиш вітер, що сяє — відкритий,
святий, — урочистий!!
І сльози як зорі —
він сяючи витер
І сльози і зорі і сяючий
вітер!!!
11.05.2016
Спитають: є такий занебесний розвиток?
Все є в книгах, я кажу, що вони найбільш Богородичні, Богоматір сказала, не повторює: їх автором є Божа Любов.
Є помилка в людях: вони вважають — для того вони тут, щоб жити.
А насправді — лиш для Богоспілкування, тут брати участь в житті Святої Тройці.
Є буття в книгах більше за людське і Великий досвід .
Хто вмістить це?
Христова Церква!!
4. Створення нових смислів в Христовій Церкві
Як навчений Богом, вважаю, що оригінальність мислен-ня і його спонтанність, знання життя і світоглядів, світо-почувань різних народів і культур світу потрібні поету, як були потрібні св. Василію Великому і св. Григорію Бого-слову – як підготовчі речі – для повнішого і точнішого виконання місії в служінні Христу. Лише в Церкві мо-жуть з’явитися навички богослівського розуміння речей. Є багато таїн, яких навчає лише благодать Духа Святого. Є такі речі , які робить тільки Бог.
Впродовж історії Церкви нові смисли Ісус Христос ство-рював через одного або кількох чернеців.
Власть Максима в Умі
Максимові святому — і всім християнам,
які, бувши в Церкві, йшли і ще йтимуть
найважливішим шляхом
багатостраждального Йова —
присвячується…
(нехай непрацюючий тут — не їсть…)
Біда пливла — всезагальність!
Все змелось. Не було ще й вокзалів.
Ви чули, що Імператор сказали??
Всі знаєте? —
що й низина патріархів сказала?..
І — Максим!.. розібравсь
доскональніш.
Рухались земні тіні.
Бог — був. Рухались — на базальтах!
— Максиме, визнаний Другим!
після мене, Іраклія! бога в плоті!
найрозумнішим…
Максиме, секретарю! благоволив тобі —
заглянуть
в небесні і божественноумнії
ніші!..
Спокійніше…
Я,
в августійшому
літі…
Що Православ’я? Ми — світила і зорі, —
і скільки на тебе голітів…
Один вперся?! — І — як! —
ти один не приймеш Монофелітство??
Ха, ха!! Смішно. Що ж далі?
Єдина єсть власть: в Бозі ум…
Максим розумів доскональніше!!
(З повагою до керівників нинішніх —
на рівень дохідливіший
перекладаю:)
— Пішли ви всі, патріархи, — дуже
середньо-земні, —
пішли ви всі президенти! — В НАХИЛ!!
І Максим-сповідник — переплив
річку перед палацом —
і постригся в монахи…
І, чую, купа патріархів засовалась:
Божественний Ум! Смаленим запахло!..
(тьху! політичним муленням спахло…)
Спокійно, породи…
Спокійно, базальти…
Спокійно, міжконфесійні байбарки,
треба правдоказати…
Спокійно, століть прийдешніх піднебесні собаки…
Максим! — Богом має захист:
неглупі до Нього і притяглись…
Живобожі слова де взялись!
Один! став перемагать патріархів…
та і світських!..і всіх, іже архи…
Та й що світу монархи?!
З Церкви — у Православ’я перебігали! —
оп(?) — засмиканії ієрархи…
якісь вічнії піри... оп? — оп?
у Нечувану тут Науку!
Ха! — схопили за руку папу Мартина! — перебігав —
Божий чоловік! — єретики темні:
одрізали руку!!
Папі! — одрізано руку…
Спокійно, міжцерковні півбайки…
Спокійно, будучнії собаки…
Спокійно, міжнародні атаки…
Папі —святому Павлу Другому —що?
дано в Москву запрошення —? —
нащо Папі правду нести було…
ще й правду казати!..
Спокійно, базальти…
Спокійно, ігрові поля… гравці Поля…
диявол не любить нас, він в вас…
і наскрізну правду сказати…
Дайте ж мені, стражденному, донести
Христову Науку! — Ви, фюрери!!..
Божі ми люди — всім, значить, руку…
Схопили Максима! — божа людина —
одрізано руку…
Щоб не пописував!..
сице — живоруку не пропагував...
бо язиком ще проповідував…
Скільки їх катували!!—Православ’я
перемагало!
Скільки їх — не втомлюю? —
викликали!! Все всередині поодбивали…
Православ’я перемагало!!
Не могли найти зрілу муку!..
Писали, бо мали ліві руки!
Треба б — і ці руки?..
Що ж! як тяга до слова —
і до Христа така!
Схопили Максима —Божа людина —
й нема язика!
Схопили Мартина — Божа дитина —
і — німий у віках… Папа — без язика…
І — Папи
не стало…
А Православ’я — тільки тому
перемагало!!!
тільки тому перемагало
пітьму й перемагало…
Німий!.. без’язикість в Максима…
Світ — полова… і Поле — полова!
Невіруюче в Христа Живого начальництво й правдиві левіти! —
вічно лякаються живого пророка слова…
Фюреро-царів !
Однопарт-першосекретаризму!!
не любові й слова з Любові...
Німі! нема вини… я не проповідував —
завжди Христа — Живим пропагував:
тільки апостольські слова…
Пророчі слова!
Бо — Христове начало:
тому Православ’я (тоді) перемагало…
Умучили Максима!.. Кінець...
то і всяк за Христа постражда!
максимально Максим прикурити дав…
Що ж далі?
А Бог те — зна:
з усім в Богові розбиратися доскональніш…
3.02.2007, пам’ять св. Максима-сповідника
Особливість православної духовності, як стверджує тео-лог Ольга Седакова, для мирян така: богослів’я тут більше всього відомо в формі поезії ( і в формі пластич-них образів: « богослів’я в барвах»), не в формі трактатів чи підручників. Після П.Флоренського пройшло майже сто років, а він Леонардо да Вінчі в самоусвідомленнях Церкви Христа. Седакова розвиває синтез мистецтв – поезію Христової Церкви.
І ніхто не зможе заперечити перевіреним Богом людям, коли вони вслід за глибоким зосередженням ума в мо-литві свідчитимуть про все – з відкритих їм Богом гли-бин: викликані Богом і дані Духом Святим образи в по-езії – більш літургійнотворча поезія одягає наскрізними богослівськими смислами, так що звучить навіть не якийсь ряд, а континіум правічних церковних смислів і значень. І Христос-Слово в центрі будівництва, ікономії Його.
Висока чи літургійна поезія неминуче приносить світло в силу постійного зосередження ума поета на Богові-Світлові!
І така ж справа з іконописцями, що перебувають в світлі, з райськими чи білярайськими композиторами, співака-ми і співачками, навіть з духовними живописцями, яких за найсильніший вплив зображень на народ диявол ста-рається найбільш унеможливити.
Хіба можна сказати, що культура, богослів’я з хреста, врешті самоусвідомлення тіла Христового залишаться такими, якими були до поета? Ви з радістю підтвердите промисел: що слово повинно було дозріти не лише в мені, а й навкруги: у внутрішньому і зовнішньому.
Бо ніщо в Бозі не зупиняється: в світлі настає споглядан-ня все більше, а діяння менше; і в музиці Божій в повноті звучання ні на Небесах, ні на землі нема дрібниць – все слухає Бога. Так Богом створено: з’ява нових смислів бу-де, та лиш через тих поетів, які неухильно уподібнюють-ся Богу, йдуть в Волі Божій. Справа не зовсім в подвигах! Подається значиме й смислове – лиш за послух!!..
5.Міра світла в вірах світу
В основі передання Східної Церкви лежить догмат Святої Тройці.
Коли розум очищений, заспокоєний і заведений в глибо-ке серце внутрішньої людини, Бог з’єднує його з серцем, утворюючи ніби аналог органу світу надмисленного і духовного; а після умудряння і вдосконалення його бла-годаттю, поет навчається бачити-сприймати художні образи, які подає Бог, бачити завдяки Духу Святому ду-ховними очима серця...
Божа Мати своїми молитвами сприяє внутрішньому ходу і з’яві шляху з любові, шляху, якого тільки-що небуло!..
Ви бачите зараз, що ви раніше ніби й знали: на відміну від релігієзнавців і філософів поет сягає ідеалу завжди, бо вони – по-земному і від земного.
Бог хоче, щоб християнські поети свідчили про христи-янських поетів.Щонайменше в цім вбачається християн-ська допомога поетові-християнинові.Ти допоміг іншому – Христос допоможе віднайти дальший шлях тобі.
Найперше свідчу про велику християнську поетесу і по-движницю, доктора теологічних наук Ольгу Седакову. Розумова сила Ольги Седакової воістину павлівської по-туги, про що раніше свідчили найкращі християнські розуми в Росії.
Росією вона не запитується, вона понад Росією, дорога її трансцендентної поезії – світова, і в Слові нескінченна. Чесна Ольга Седакова, при всіх царях. Тому вони її не слухали і не збираються.
Ліна Костенко, всесвітньої величини християнська по-етеса, можна її не відрекомендовувати... І тому її теж не слухали. Просвітлена гармонія поетеси Ліни Костенко забезпечена усією її більш ніж каторжною роботою, її небесним життям у слові, в слові з розріджених висот, проникаючим всесвіт, а тут на землі – спалюючим, бо слова не витримують.
Василь Герасим’юк – великий християнський поет, смі-ливо витворюючий вихід з антиномії чи не найбільших суперечливих сил – автентичності різких сил природи гуцулів і автентичної євангелізації у сповіді – перед ли-цем Христа. Він має шлях.
Майданович Тетяна – дивовижна християнська поетеса кришталевої роси в серці, і з роси Духа – такого ж слова: небувалої кришталевості! Про кого свідчили ще отак? – Її книги – це «катехізис православної віри в художніх словах», так промовив про неї один священник. А ось Тетяна Майданович про джерело сліз духовних із глибо-кого серця:
«...Живлющі сльози гасять лютий гнів,
Бо вищі і за правду, й за неправду,
Сильніші і за вірність, і за зраду,
Мудріші за підступність ворогів.
Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Це Задум Божий, це любов-терпіння,
Щоб жар життя повік не відгорів...»
Микола Воробйов – великий білярайський поет, і світло художніх образів, які він приносить, – безмежне, транс-цендентне, він улюбленець Богоматері, що і сказано мені Нею.
І на цьому зупинюсь, не все знати мені.
Всі ці поети – з православної конфесії Східної Церкви. Найсуттєвіше те, що православне передання за-знало найменших деформацій у світі. Про це засві-дчено і історією сходження Благодатного Вогню. Право-славна традиція опирається не на Гетсиманську ніч в скорботах, як передання Західної Церкви, вона опира-ється на Фаворське світло (!): згідно догмата Східної Це-ркви ці поети отримують найсвітліше натхнення. Розум людини, як те знають містики-богослови, найбільш пе-ремінюється від засвоєння догмату, до речі – як і від за-своєння в постах того, що принесено Ісусом Христом і Духом Святим.
Справа Святої Трійці – в засвоєнні данного Нею, аби брати участь в справах Святої Тройці.
Християнство – прообраз Святої Трійці, воно – в уподіб-ненні життю Святої Трійці. Бо в Ісусі Христі благодать Святого Духа розкриває через зготовані нею розуми по-етів – таїни Святої Тройці і сотворіння. Ці поети можуть побільшувати таке розкриття!!
Не хочу мати на землі,
Ані на небі кращої отчизни,
Як Його серце,
бо тут все – приблизність:
І слуги, і раби, і королі, і плюралі...
Встаньмо, Син спас мене:
Та і не дав, щоб дух змалів!..
Возстаньмо: гляньмо кожен сам на себе...
Хіба надбання межиріч,
і ятерів, гостюг і берегів,
де вмре ще й Божа річ –
внесуть на Небо?
Якими, кровопивці хто,
заявитесь – нетребні...
Коли – Ріка любові – Діва, Її Син
і я... одну красу й любов!
одну красу й любов
зносять поети з Неба!..
А як – Краса?.. та слід кровавить
Точність! Потрібен дух...
Здай кров, як ти такий.
«Дай духа!»
«А здай кров!» і ції –
сточки...
«Дай духа!»
«І яка потрібна точність?»
«То в Небо пустите?»
«Та в Неї не «платочки»...
і ти, такий...»
«Долу, т е,–
опустять?» І – і – і – точка! а-а!
І точка – й промінь – звідки
точність:
Про неї чули співаки (!..)
Та спрага гірня не мине:
Сидиш і слухаєш прекраснії дурниці...
А...
разом всі – їли небесні полуниці...
А...
вдосконалювать – чомусь завжди мене!
Небесно їли, і так треба!..
Красо душевних протиріч,
Може – на писках ягоду тиснути треба?..
Що на обличчях? що – з облич??
Бога називають Творце-Поетом. Так оспівують Його гре-цькі церкви: Поет неба і землі! Вічні тільки любов і поезія!
І цими поетами сказано: поезія – вічний ніби «елемент», він пронизує космос з вічності, і кожен час, і кожне місце, й всі події, все-все. Подібно до того, як беруть аналізи на наявність в людській крові складової якоїсь і визначають відсоток її в крові, нехай визначають «відсоток поезії» в будь-чому...
Милістю Божою поет щоразу зцілює у небувале художнє ціле. Як? Приносячи художнє відкриття, небувалими художніми образами з невідомого. Тобто, він на місці свого служіння робить художній жест. Звершує з Богом невідоме до цих пір, відмінне від всього попереднього рішення, дуже важливе. Божа Матір звеліла не виставляти на передній план навіть пророцтва, бо вони, відбувшись, застаріються, а художні рішення, художні жести вічністю пахнуть, Божим ароматом, – вічність просвічує крізь художні жести, тут формо-змісти!
Люди хочуть відкриття світла! В цих поетах воно відбувається!!!
Небувалого в антиномічності Божественного Павла тому і називає поетом Вічності отець Софроній, учень св Силуана Афонського, засновник небувалого монастиря у Великобританії.
Син Божий Ісус Христос Любов’ю Своєю всіх наближує до Себе, Центру, Поета всього, що на Небі і на землі. Спасіння – це вічне життя в Ньому і з Ним.
Можна здогадатися з цього, що в Христовій Церкві з її догматичністю колективної свідомості і відбувається єднання з особистісною творчістю поета (містика-богослова) – поєднання на благо їм взаємозалежне і взаємотворче. Тут саме в цій взаємоєдності традиція і новизна відкриттів антиномічно розвиваються, подаючи шлях для спасіння в умовах, що змінюються. Іншими словами – вони перебувають в діалектичному розвиткові.
О, виходить, як глянути – я вже на шляхах
далеких і високих водночас!
Не чекай помочей від когось.
А Він, наближуючи момент,
притискує
мене
явно натякає,
що витисне Він із...
(попустити треба...)
із мене схоже і зміст –
і форму...
в цій Величі туманній!
Так і я ж –
за представимість цілого!!
Ні, я доб’юсь, Боже!
представимості художньо-цілого!!
Блискавичні удари – удари неповторні!
Так підігрів, божу атмосферу,
то хто тепер, Боже, пригорне?
пригорне Тебе при цілому?..
при таких палких жилах...
О, дозріва оригінальне!
з-за глибин Його з’являється унікальність,–
або можливість...
Дивиться Бог і нею пізнає
мене, я бачу туманне Його:
не скажи: величний Божий задум,
ніби Промисел...
хто це скаже??
О, я справлюсь
з непомірним всього найкраще,
але не станем спини латать:
тримайсь, Боже, бо найкраще –
спонтанний,
ні Тобою ні мною –
хрещусь – непередбачений хід!!
і справді неймовірний результат!..–
нехай в зглибних хрящі тріщать...
Гарячий!
трепетно
гарячий, гарячий звір –
трепечучий з форм!!
то Тобі, Сину, не студіозуси –
рветься!
пала! рветься!
зараз жахне по п’ятах, на землі, Твоїх, –
стане Тобі зовсім не
до віртуозності!..
А мені б солодкого колача! –
скоро буде нам – як в себе
я скрізь вдома!
о як добре, Боже, невідоме...
сице – словом-з-духом –
душа моя Тебе велича!!
упразднися тьмо в свіжих
й нових днях!
розрішітеся підодіяльно узники на ночах:
як Марко
голий од Господа утікав!
я вас напоюватиму грудьми
мов Марія
того клірикового –
що зачах...
першозданну життєпроникливу велич –
душе, величай!
я тобі покажу, життя в’яле,
самоусвідомлення художника –
від крутого від Христового плеча!!
щоби тілько світ святий не закричав!
вип’ємо, Боже, аби це мобільні з’їли
(в стиду) з пуза задзвонили довжникам...
Вип’єм – ми!, Бог ти мій, отже,
до дна
мені можливого!
вип’ємо
щоб не чіплялися з відомого...
Дух – й черезжильно:
дух у жилах і
по жилах!!
Бач, в кутку – мов щось живе –
заворушилось...
Внутрішній, що набухає, жар-жар–
жар!!– управ...
аби більше сих не набухав!
– Кого шукаєте?–
Ісус в добрі пита:
і то се так –
по той бік, й сей бік
творища, щоразу...(!)
Й Папи мовчать (?!)
це й папірці мовчать.
Бо –
блідолиці дивляться –
«торчат»...
храмові «газди»
дивуються оплавленим
тональністю
дитинною
частинам:
єдиною...
це папірці бо винуваті
серця порваті й неєдині:
«Оце – Людина!!» –
розкрив порив добра
цей крик в Пилатові!
Бо жінка, Клава, трохи
цим водила,
що без паперу,
у грудині:
є – для чогось воно є...
дано непередбачливій людині:
Чого ж не бачать ці художньо-цілого?
Не люблять Христа.
От би сказав, прийшов, Син:
це плавлене й оплавлене
сердечне ціле –
більше
аніж в папері є...
Ціле – більше суми частин:
Як так?
поет Христа єсть двері:
любов Сина, Отця і Духа – на всіх більш!
Ціла й жива – Любов!!
та любитесь ви понятійним,
і віруєте понятійним,
тож мисль вся в понятійність
і опускаєтесь в постійність
сих адських антикрил...
Чого б Бог за любов цю кришку
не відкрив!?
Та всі – тікать від Данте,
справді духовних ієрархій...
Залюблення моє вражаюче – до пекла я
не посадив
й душі...
Бог-Син, мабуть, мене любив.
Всі без страху вже нині?
Немає страху у Христа людині...
Вся безхарактерність,
ця безхребетність, лжа –
вам не до крил, –
самі бо те зробили, –
навчилися Христа реформувати. (!)
А що захтіть природі – вздоровитись:
відрегулюватись?
їй захтіть спастись? Кого ж то виріжуть??
Підтягую, бо розвіваються, поли плаща:
здасть, не здасть екзамен чиновник і єпископ?
Слів нема,
як остерігаюсь Діву засмутити!..
Диявол за Її милість і надихання мстить
і більш лютує,
як загибель свою чує...
Вона ж стоїть вище над колишнім місцем Денниці,
цього, через заздрість, Вбивці...
Спаситель і Співспасительниця спасають нас усіх.
Слава їм. І любов наша. Амінь.
6.05.2009 – свято Юрія Переможця
Як явлення Третьої Особи Тройці в П’ ятидесятницю, Дух Святий розвиває особистості в свободі синів Божих, свобода розкривається в їхній творчості.
Але досягнення їхні затверджує службова ієрархія Хрис-тової Церкви, і влада їй дана тим же Духом Святим, через подих із уст Ісуса Христа. І по Ользі Седаковій це видно. Бо вона визнана єпископом Римським – святим Іоаном Павлом Другим, – і православним єпископом в Мінську. І по Ліні Костенко це видно: її визнав Ватикан. Право-славні менше є в соціальному служінні, своїх поетів від Бога – вони не слухають.
Найважливіше – не виходити поза дві оберігаючі і розвиваючі руки Отця, Який на Небі: Ісуса Христа і Духа Святого, спасаючись в Христовім тілі. Бо – «дурна безконечність»...
І догматичність свідомості, що сильно впливає, і якомога вища чистота розуму в серці, і живий досвід Богоспілкування – виникають при житті в Богові, в Церкві Христо-вій.
В митцях Західної Церкви втрачена пам'ять раю, білярайськості, а в богословах – зміст від втрати традиції ісихазму та творчої роботи Ісусової молитви і відновлення в ній Ісусом Христом первозданної краси душі при постій-ній пам’яті-любові… Протестантизм – звільнення до розвитку особистості Духом Святим.
Найяскравіший приклад живого досвіду в Богові, і звільнення – і принесення незмірних багатств в розвитку традиції – Йоган Себастьян Бах з німецького протестантизму, найвищий поет-композитор духовної і райської музики. Благословляється слухати його музику в строгі пости. Й.-С. Бах і засміченність – поруч не живуть!!!
І хто з християн таке припущення висловить, ніби це з ним відбулося без помочі Подательниці всіх благ – Божої Матері?!
Ісламізм, який вчить про спасіння лише душ, чи не найбільшого сягнув у перських поетах-класиках 13-15 століть. Це: Фірдоусі, Хаям, Сааді, Навої (навіть узбецькою мовою написав одну з книг), сердечно палахкотючі Рудакі, Румі, Нізамі, Божественний Хафіз...
Найбільше опертя вони чинили на чуйну людяність, на гідність людини, бачачи перед собою підозрілу практику феодального магометанства... Хафіз точно знав про сина Марії Ісу (Ісуса Христа), що він воскрешав мертвих, благодать сприяла йому за пожертвування всім ради світла небесної поезії вже в похилому віці, він славив її, настільки молодо жив, словом славив її, що майже всі думали, що він пише про юну дівчину ...
* * *
Милістю Божою поет
зачувши серцем легкий подих
гортанно натяга струну
й бринить розрішення молитву,
рятуючи непевнім дню налипле.
З ласки Божої поете,
за це з космічного підлипу
ніхто не сотворить милитву
тобі,
милістю Божою поете.
1989
Велика віра в Ісуса Христа, Сина Божого – повніша, як видно жадаючим, від ісламу і юдейства. Вона має принесену Істиною істину щодо майбутнього воскресіння в духовних тілах!! З живого досвіду життя в Богові поети відають, яку велику перевагу мають при збільшенні світла Божого в серцях і душах. Тим більше – при великому світлі від Святої Трійці...
Воскресіння в духовних тілах – майбутній поворот у вірах світу.
Свідчу лиш те – що Бог дав!
Для вас ліпше почути це, аніж би я промовляв про душероздиральні страждання душ і духу поетів близьких до нас 19 і 20 століть – юдейських (як Целан), і з мусульма-нів. То є глухий кут. А в математиці теж існує тупикова функція!..
Крила вересня
1
Одягнувшись у неба шматок,
опустившись на крилах,
доторкнешся землі, –
обнімають тебе. –
худне і тане твоє друге тіло.
2
Ранок.
І солодко діти літають у сні
На духові. Сходить Сонце.
3
Розліт брів – політ свободи.
Свободу цілує серце поета.
4
Що для поета – осель і острогів краса!
Що йому це!
Якщо враз роздягне догола
взявши душу його понесе
жарке дихання вічного сяйного ангела.
Що йому світу порок! –
Не провалиться світ –
коли чистій душі є
всього як десяток літ.
1985
Аб
ID:
912908
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 05.05.2021 12:02:28
© дата внесення змiн: 05.05.2021 12:02:28
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
