Невловима печаль –
третіх півнів чекати на ганку.
Із Молочного шляху вкидає хтось срібний мідяк.
Майже схлип. Майже скрип. Майже подих німої фіранки.
…але падають зорі
в колгоспний цукровий буряк.
Стережися межі.
Щось прозоре, на марево схоже,
каламутить пітьму, виростає з твоїх протиріч.
Майже сон. Майже вир... поможи мені, сонячний Боже,
……………..пережити цю ніч
гостя відповів на коментар @NN@, 30.04.2021 - 22:48
...вони існують в нашій пам'яті.. я досі пам'ятаю, як зорі падали в ті поля...мабуть,ще десь в закапелках пам'яті збереглись у всій красі
@NN@ відповів на коментар гостя, 30.04.2021 - 23:55
...я розумію Вас, Наталю, справа не в колгоспах, чи буряках, а в красі... так, у тій малахітовій красі.яка огортала землі... а ще в пам'яті про юність...
гостя відповів на коментар @NN@, 01.05.2021 - 14:08
То правда...юність- колгоспний буряк,вітер, що гонить хвилі полями уздовж і впоперек, і родичі всі молоді і живі)))
@NN@ відповів на коментар гостя, 03.05.2021 - 21:45
... а колгоспи у нас хіба іще існують?...я чомусь вважав вони зникли разом з "комунізмом"... 
"…але падають зорі
