Дрімає вітер на пеньку,
Яку б йому знайти розвагу?
Та не просту, а ось таку,
Звернули, щоб усі увагу!
Самотній він у цім житті:
Нема ні друзів, ні родини.
Не виріс він у доброті,
Нема життєвої стежини.
Чи позбивать росу із квітів,
Розкидать цвіт по всій землі?
Це зможе він один у світі.
(Чомусь ці наміри так злі).
Чи розхитать дерева, може,
Комусь постукать у вікно?
Робити, знає, так негоже,
Журба здолає все одно.
Заглянуть, може, у кутки,
Зробить якусь хорошу справу?
Про нього все ж підуть плітки,
Що він це робить для забави...
Присів, задумався й заплакав,
А сльози градом потекли.
Так жалко стало неборака,
Ці сльози душу обпекли...
Через те він і один
Бо інколи буває злим...
Гарно та майстерно сказано, дорога Надюшко! Натхнення Вам і процвітання на поетичній ниві, сонячного настрою та яскравих емоцій!
Гарненько Ви змалювали наміри вітру і хоч він частіше розбишака, 
але буває лагідний і ніжний, коли лопатою, чи сапою трудишся 
