А ти ніяк не йдеш з моєї голови,
Твій синій знову зводить з розуму.
Він загадковий, незбагненний, не прозорий,
І в ньому так багато простору.
І хоч холодний ти, і мов айсберг
Приховуєш непізнані глибини,
Мені подобається відчувати
Твою надійність, міць і силу.
Мов цунамі ти змітеш навкруги все
Своїми водами ривким, і нестримними,
Та я знаю, вони дуже ніжні,
Хочуть лиш здаватися непохитни́ми брилами.
Тебе не втримати, в кайдани не закути,
Твій холод обпече, не дасть себе впіймати,
Тож будь лиш просто тихим океаном,
Аби тільки добрими водами плескати.
