Мовчимо... Від розмов знесилена...
Що слова?...Мов повінь, розлилися...
Стільки слів я чула окрилених,
Ваби ж віч таких не зустрілися...
⠀
Що й казати? - Все обговорено.
В тебе путь своя нині схвалена,
Я для тебе - дрібничка скорена,
Навіть в думці, ти десь віддалено.
⠀
Я була, мов дім, - за́сув ставила,
Всі вікконниці - щільно здвинула...
Зі сновиддя тебе принадила, -
Теплота в мою душу хлинула.
⠀
І тепер душа, наче кішечка,
Муркотить до тебе довірливо! -
Ти, побудь в цей вечір ще трішечки,
Будь моїм лиш - благаю мрійливо!
⠀
Знаєш, бу́дь-що у тебе зладиться -
Мов провісниця, я озвучую.
А душа...Як-не́будь все вляжеться,
Адже їй не вперше прирученій...
⠀
Що намріяв ти, звісно станеться,
Ро́ки будуть піснею втішною.
Тиша тільки мені дістанеться,
Кине мляво погляд з насмішкою...
Оригінал
Помолчим. Разговором выжата.
Ни к чему слова - воды талые.
Много слов я красивых слышала,
А вот глаз таких не встречала я.
⠀
И о чём говорить? Ясно всё и так:
Ты уйдешь своею дорогою.
В тишину. И я - для тебя пустяк:
Даже мысленно за порогом ты.
⠀
Я как дом была: на двери засов,
На окошках закрыты ставенки.
Ты ко мне пришёл из забытых снов,
Я согрелась душой израненной.
⠀
А теперь душа, словно кошечка,
Ластится к тебе так доверчиво!
Ты побудь ещё. Хоть немножечко.
Лишь моим побудь этим вечером!
⠀
Знаешь, все у тебя получится:
Ворожеей могу быть при случае.
А душа... Как-нибудь отучится,
Не впервой отвыкать ей, прирученной.
⠀
Всё, о чём мечтал, - так и станется,
Будет жизнь твоя песней звонкою.
Мне одной тишина достанется,
Улыбнётся она с издёвкою...
