( з циклу ,,ЛИСТ ДО ПОДРУГИ")
М.: Стоїть зі старшим МАТІР на порозі.
Він тут, аби підставити плече.
Молодший вже покоїться у Бозі,
Розмова слізьми серденька пече:
Т.: Синочку, рідний, дякую тобі
За те, що в тяжку днину
Ти з нами поруч був,
Ти з нами поруч й нині ...
Як важко нам тоді було
Й тепер все тяжче
Пробач нас з батьком, сину!
Війна такими нас зробила,
Бо серце те одне було
Для ВАС обох, а нині,
Воно розколоте на половини,
Бо ніби й на землі живем —
Життя це маривом зоветься.
І тяготи того буття
На тебе впали сину ...
Я Богу дякую й тобі
За четверо онуків, синку,
І за любов твою до нас
Й до братика, що там на Небі...
М.: ... Вмивала слізьми душу тая МАТИ,
Словами рвала Землю й Небеса
Відвела погляд й ..... почала ридати ...
На мить спинилась ... й далі повела.
Т.: А пам'ятаєш, любий синку,
Які щасливі ми були?
З дитинства ви були подібні в всьому,
Сергійко завжди з тебе приклад брав.
Він так хотів на тебе бути схожим ...
Чомусь запам'ятала я його слова,
Коли ішов від нас в останню путь ...
Як заперечив ти йому,
Щоб вдома він зостався
,,Не можу, брате", — він сказав,
Бо побратими там його чекали.
А день народження його ...
Сергійку 23 ми відзначали.
Як з фото дивиться на нас,
Очима він прощався з нами ...
В Небеснім легіоні братик твій.
В серцях навічно він у нас
Такий усміхнений зостався,
Як сонечко теплом своїм
Обігріває душі наші ...
М.: Кровить та рана, болем гне судини,
Живцем ховає МАТЕРІВ й БАТЬКІВ,
Прийняти тіло воїна-дитини —
Це вище Раю, нижче всіх гріхів ...
Марія Дребіт — Тетяна Сонько (Матір загиблого воїна з Херсонщини, Сергія Сонько).
09.04.2021 Португалія — Україна
фото з нету
