Петре, вірш у Вас вийшов гарний, симпатичний! Я відчуваю в ньому знайомий настрій, чарівливість музики з фільму!
Пишу Вам про технічні негаразди тексту. Я розумію, що соваю напилком по оголених почуттях. Сподіваюсь, що Вам вистачить сили стримано прочитати моє звернення.
В тексті є те, що називають збоєм ритму. Тобто, наголоси не відповідають мовним нормам. Треба писати «окрІм», а не «Окрім»; «нікОго немає», а не «нікогО» немає; «легкИй», а не «лЕгкий»; «вхіднІ», а не «вхІдні»; «у цЕй світ», а не «У цей світ».
Для того, щоб цього уникнути, потрібно кожне сумнівне слово перевіряти в довідниках в Інтернеті.
В існуючому вигляді вірш сподобається хлопцям у дворі, але редактор видавництва скаже його виправити.
Я нашвидкуруч переінакшив українськими словами текст «вірш Бориса Пастернака», не надто переймаючись змістом, а радше – щоб показати, як виглядає текст, де наголоси більш-менш на своєму місці.
Власне, я нічого Вам не пропоную, а лише взяв на себе сміливість поділитися з Вами своєю думкою.
Ані лялечки немає
В хаті. Присмерки, один
День зимовий заглядає
У розщілину гардин.
Тільки сиплються невтомно
З неба хвилі білих пут.
Лиш дахи та сніг й нікого
Крім дахів та снігу тут.
І мені ізнову туга,
Серед інею пітьми,
Нагадає день минулий
Й справи іншої зими.
І кольне ізнов провина
Що не легша дотепер,
І віконна хрестовина
Втисне душу до шпалер.
Та здригнеться ненароком
Штора поміж пустоти, –
Тишу міряючи кроком,
Як майбутність ввійдеш ти.
Ти постанеш раптом в дверях,
В чомусь білім й простім там,
В чомусь, наче з тих матерій,
З котрих шиють сніжний крам.