Світ дитинства, неначе казка переповнена світом.
Для душі зачаровані роки, а так необхідні.
...Щось чудове , що пам*ять несе упродовж всього життя.
Там свої діброви, сни рожеві, вчинки, там - юний слід.
Добре почуватися у світі рідним і собою,
Бути щасливим між щасливих на голубій планеті.
Кожна зірка в зеніті світила нашою судьбою.
Та одного нам знать не довелось - час щастя нас мине.
Мимохідь кинуте кимось слово добре чи глумливе.
Випадкова чиясь давня ласка й маленька образа,
Кривда, чи, навпаки, підтримка і на диво вродлива...
Лиш чому все це має здатність оживати та не раз?
Наче все відбувалося на неозорій планеті.
...Де ніхто із нас не повинен незнайдено зникнути.
Були ми тоді "немрущі", невмирущі, як головне.
І здавалося завжди всі будемо мати планиду.
Та ніколи не знатимо втрат і чути болі землі,
Будемо щасливі дитячою дружбою без вини.
Будемо завжди такі як є. ...Не скує нам душу лід.
І ціну ми знаємо потові і крові та війни.
Світла лірика, наповнена глубинним змістом 
