Той аромат тривожить часто сни,
Вони з дитинства. Чую колискову.
Чебрець та м’ята пахнуть, полини́,
Тарань на нитці сохне… пів улову.
В дворі ж, на незаміннім таганці,
Постійно підкладаючи дрови́ни,
Бабуся смажить карасі й млинці –
Нагодувати чималу родину.
Із вогнища відставлений куліш.
Духмяно пахне він димком і салом.
Збиралася родина вся скоріш –
Бо стіл в садку бабуся накривала.
Шмат паляниці – наш смачний десерт,
Несе з собою, різала на кухні.
І запашний, густий, янтарний мед,
Ще й молоко у металевім кухлі.
Тривожать душу ті далекі сни…
Я їм, рожевим, тепло усміхнуся –
А у коморі пахнуть полини
Під колискову любої бабусі…
У нас, Мариночко, була піч, потім примус, тоді керогаз, і на вершині цивілізації вже з"явився таганок! Ми, діти, вміли користуватися всією цією побутовою технікою!
Дякую, все переплелося нероздільно: бабусині колискові, комора, у якій влітку відпочивали в прохолоді, і де долівка пахла полином та м'ятою, таранькою, яку дідусь сушив на ниточці, а пізніше - кавунами. Таганок, де варили духмяну їжу. Ті спогади про далеке дитинство...