і зауважила стиха мама,
ніби до себе сама:
«…я у всіх у вас винна і неправа,
і так уже воно й буде,
поки жива…»
і обізвалися
в маминих тихих словах –
не тільки слова…
мама
з Тепла і Світла життя ткала,
сама
з Тепла і Світла родом була:
усіх нас любила,
усіх нас прощала
і берегла –
усім нам терпіла, мовчала
і нікого
не винуватила
плодами духа жила
і нас вчила…
як уміла й могла
я ж завжди свавільна була:
доброго слова не слухала,
доброї ради не чула –
власною стежкою вперто ішла…
голубко-сиза-моя-горлице…
низенько схилилося сонце,
схоже,
настали останні дні –
людина людині
лютим робиться звіром,
втрачають люди
образ Божий,
подобу і віру,
свободу волі і вибору,
Духа плоди
геть відкинули лю-ди
відкинули заповіти і Боже Слово…
якщо і я в цьому пеклі,
що розверзлося на Землі,
то, виходить, не випадково…
у сирітському розпачу –
вголос кличу,
ув одчаю –
плачу-ридаю,
ховаю в долоні лице
…рідна моя заступнице,
коли уже змовляться геліасти
тільки чорні камінчики
на ліву шальку терезів покласти,
щоб осудити навік і проклясти́,
ти
станеш попереду мене, як сонце,
щоб виправдати і спасти,
бо всіх нас любила і любиш ти...
пришлеш мені звісточку –
зірочку-іскорку
і серце за мить воскресне:
пом`яни усіх матерів-батьків,
Господи наш святий,
У Царстві Твоєму Небесному
06.03.2021
Так щемно... Тільки з віком ми здатні переосмислити прожите і зробити певні висновки. Хай не завжди наші дії та бажання співпадають з надіями і сподіваннями наших батьків, але вони нас люблять щиро і віддано, незважаючи ні на що. Як і ми своїх дітей. Прекрасний твір, що зачіпає струни душі!
дякую, Наталочко кажуть, у ваших красивих краях килимами цвітуть уже крокуси ... Радова, думаю, також уже наспівує Вам біля воріт кришталево-дзвінких і прозорих своїх легенд і казок вітання всім Вашим і Радовій
А я якраз сьогодні його знайшла, коли День народження моєї покійної мами, і це так символічно. Дякую вам, пані Валю(маму теж Валентиною кликали).
РS як вашої мами ім'я?
мами моєї ім"я - Раїса... пані Анно, сердечно Вам дякую - за все.. і так радію, що ми з Вашою мамою тезки, а ще більше, що Ви знайшли цього покаянного і трохи відчаяного мого вірша саме в такий день - це не випадково, думаю... якби мама моя тут була - вона б мене розраяла... заспокоїла - вона і звідти мені допомагає, я знаю... хай пом"яне Господь у Царстві Небесному мамів наших, і всіх
-розРАЯла-, як гарно Ви сказали... Як добре, що Ви написали цей вірш до ТІЄЇ суботи, бо як каже наш священник *церква відкриває двері милосердя для всіх без винятку*.
Сказано *Я збудував на землі таку саму Церкву, як на Небі*, тож переступаючи поріг земного Храму ми опиняємось на Небесах, ближче до Бога і до тих, хто вже з Ним, особливо в такі поминальні дні.
Дякую Вам за Ваш вірш.
так-так, розРАЯла - а я і не помітила... так, це моя мама, Рая, я завжди тихо пишалася і дивувалася, що її ім"я містить у собі слово РАЙ...
а от це - *Я збудував на землі таку саму Церкву, як на Небі*, тож переступаючи поріг земного Храму ми опиняємось на Небесах, ближче до Бога і до тих, хто вже з Ним, - то отже ця фраза для мене, як той "сердечний імпульс", про який я намагалася Вам розказати - це сфера зо Світла, у якій я відчуваю наявність насінини живої ПОЕЗІЇ, вірша тобто - дякую, буду роздивлятися і прислухатися, бо в цьому є душевна насолода
...є каяття, та нема вороття, - казала моя мама... дякую, Ланочко, так якось саме собою вийшло, що вірш написався такий якраз до дня, коли церква (ПЦУ) поминала упокоєних рідних наших... певно, треба було написати такого вірша - я дуже за мамою моєю скучаю...
так, Великий піст попереду... не можу похвалитися, що гарно орієнтуюся в церковному житті і обов"язках прихожан, то дякую Вам за підказку про Сорокауст
діти егоїстичні, це відомо давно( і ми не склали винятку, окрім тих, хто був лагідним і слухняним завжди, але любов материнська-батьківська багато терпить, бо не собі хоче, а дітям насамперед...(це відгомін з відомої цитати про любов - "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!")
усі ми турбуємося насамперед дітьми, тобто йдемо і дивимося вперед, на батьків же озирнемося - коли їх уже й не стане, коли й самі вже залишимося самі - діти наші виростуть і почнуть іти й дивитися вперед - за своїми дітьми... і так хвиля за хвилею, або коло за колом - ходження по колу, одне слово... пані Анно, се закономірність така, сумна, не приховаю... але вона відкривається, коли вже пізно будь-що змінити, а можна тільки усвідомити її, як закономірність, яка й тебе (мене) не обминула наразі... дякую Вам за візит і розмову, завжди приємно зустріти Вас...