Не забувай мене ніколи,
Для мене втрата ти важка.
Нехай в тумані видноколи,
Мене почуй із далека.
І то нічого, що далеко,
Відчую подих теплий твій.
Хай принесуть його лелеки,
Забуть мене ти не посмій,
Не забувай мене весною,
Яку чекали ми колись.
І навіть лютою зимою,
Прошу, до мене відгукнись.
Коли впаде пожовкле листя,
Відчуй мій шерхіт під ногами.
Всміхнись й до мене озирнися,
Рахує відстань вже роками.
Не забувай у час гіркий,
Коли вже буде не до мене.
Здолай і вітер ти рвучкий,
Здійсни бажання незбагненне...
НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ Н І К О Л И...
Як же монжо тебе, Надя, забути і твоїх ЛГ? Дуже ярка поезія! Натхненна, витончена з гарним українським словом. Насолода читати такі твори. Пробач, що мало пишу під віршами...то все в моєму характері, все приймати через юмор, сарказм, підколки, а до тебе така форма спілкування не зовсім підходить... дуже серьозна жінка, все через серце проносиш. Просто, з повагою до тебе. Дякую, за творчість. Не ображайся.
Доброго ранку, Толя. Дякую за хороше слово. Іноді ображалася на тебе, що береш мої вірші в обране, а коментар не пишеш..Потім звикла і подумала, що у вірші щось не так. Я нормальна жінка, така, як всі.
Пиши так, як можеш, як відчуваєш усю правду. А я
чекатиму і прислухатимусь.