4. Створення нових смислів в Христовій Церкві
Як навчений Богом, вважаю, що оригінальність мислен-ня і його спонтанність, знання життя і світоглядів, світо-почувань різних народів і культур світу потрібні поету, як були потрібні св. Василію Великому і св. Григорію Бого-слову – як підготовчі речі – для повнішого і точнішого виконання місії в служінні Христу. Лише в Церкві мо-жуть з’явитися навички богослівського розуміння речей. Є багато таїн, яких навчає лише благодать Духа Святого. Є такі речі , які робить тільки Бог.
Впродовж історії Церкви нові смисли Ісус Христос ство-рював через одного або кількох чернеців.
Власть Максима в Умі
Максимові святому — і всім християнам,
які, бувши в Церкві, йшли і ще йтимуть
найважливішим шляхом
багатостраждального Йова —
присвячується…
(нехай непрацюючий тут — не їсть…)
Біда пливла — всезагальність!
Все змелось. Не було ще й вокзалів.
Ви чули, що Імператор сказали??
Всі знаєте? —
що й низина патріархів сказала?..
І — Максим!.. розібравсь
доскональніш.
Рухались земні тіні.
Бог — був. Рухались — на базальтах!
— Максиме, визнаний Другим!
після мене, Іраклія! бога в плоті!
найрозумнішим…
Максиме, секретарю! благоволив тобі —
заглянуть
в небесні і божественноумнії
ніші!..
Спокійніше…
Я,
в августійшому
літі…
Що Православ’я? Ми — світила і зорі, —
і скільки на тебе голітів…
Один вперся?! — І — як! —
ти один не приймеш Монофелітство??
Ха, ха!! Смішно. Що ж далі?
Єдина єсть власть: в Бозі ум…
Максим розумів доскональніше!!
(З повагою до керівників нинішніх —
на рівень дохідливіший
перекладаю:)
— Пішли ви всі, патріархи, — дуже
середньо-земні, —
пішли ви всі президенти! — В НАХИЛ!!
І Максим-сповідник — переплив
річку перед палацом —
і постригся в монахи…
І, чую, купа патріархів засовалась:
Божественний Ум! Смаленим запахло!..
(тьху! політичним муленням спахло…)
Спокійно, породи…
Спокійно, базальти…
Спокійно, міжконфесійні байбарки,
треба правдоказати…
Спокійно, століть прийдешніх піднебесні собаки…
Максим! — Богом має захист:
неглупі до Нього і притяглись…
Живобожі слова де взялись!
Один! став перемагать патріархів…
та і світських!..і всіх, іже архи…
Та й що світу монархи?!
З Церкви — у Православ’я перебігали! —
оп(?) — засмиканії ієрархи…
якісь вічнії піри... оп? — оп?
у Нечувану тут Науку!
Ха! — схопили за руку папу Мартина! — перебігав —
Божий чоловік! — єретики темні:
одрізали руку!!
Папі! — одрізано руку…
Спокійно, міжцерковні півбайки…
Спокійно, будучнії собаки…
Спокійно, міжнародні атаки…
Папі —святому Павлу Другому —що?
дано в Москву запрошення —? —
нащо Папі правду нести було…
ще й правду казати!..
Спокійно, базальти…
Спокійно, ігрові поля… гравці Поля…
диявол не любить нас, він в вас…
і наскрізну правду сказати…
Дайте ж мені, стражденному, донести
Христову Науку! — Ви, фюрери!!..
Божі ми люди — всім, значить, руку…
Схопили Максима! — божа людина —
одрізано руку…
Щоб не пописував!..
сице — живоруку не пропагував...
бо язиком ще проповідував…
Скільки їх катували!!—Православ’я
перемагало!
Скільки їх — не втомлюю? —
викликали!! Все всередині поодбивали…
Православ’я перемагало!!
Не могли найти зрілу муку!..
Писали, бо мали ліві руки!
Треба б — і ці руки?..
Що ж! як тяга до слова —
і до Христа така!
Схопили Максима —Божа людина —
й нема язика!
Схопили Мартина — Божа дитина —
і — німий у віках… Папа — без язика…
І — Папи
не стало…
А Православ’я — тільки тому
перемагало!!!
тільки тому перемагало
пітьму й перемагало…
Німий!.. без’язикість в Максима…
Світ — полова… і Поле — полова!
Невіруюче в Христа Живого начальництво й правдиві левіти! —
вічно лякаються живого пророка слова…
Фюреро-царів !
Однопарт-першосекретаризму!!
не любові й слова з Любові...
Німі! нема вини… я не проповідував —
завжди Христа — Живим пропагував:
тільки апостольські слова…
Пророчі слова!
Бо — Христове начало:
тому Православ’я (тоді) перемагало…
Умучили Максима!.. Кінець...
то і всяк за Христа постражда!
максимально Максим прикурити дав…
Що ж далі?
А Бог те — зна:
з усім в Богові розбиратися доскональніш…
3.02.2007, пам’ять св. Максима-сповідника
Особливість православної духовності, як стверджує тео-лог Ольга Седакова, для мирян така: богослів’я тут більше всього відомо в формі поезії ( і в формі пластич-них образів: « богослів’я в барвах»), не в формі трактатів чи підручників. Після П.Флоренського пройшло майже сто років, а він Леонардо да Вінчі в самоусвідомленнях Церкви Христа. Седакова розвиває синтез мистецтв – поезію Христової Церкви.
І ніхто не зможе заперечити перевіреним Богом людям, коли вони вслід за глибоким зосередженням ума в мо-литві свідчитимуть про все – з відкритих їм Богом гли-бин: викликані Богом і дані Духом Святим образи в по-езії – більш літургійнотворча поезія одягає наскрізними богослівськими смислами, так що звучить навіть не якийсь ряд, а континіум правічних церковних смислів і значень. І Христос-Слово в центрі будівництва, ікономії Його.
Висока чи літургійна поезія неминуче приносить світло в силу постійного зосередження ума поета на Богові-Світлові!
І така ж справа з іконописцями, що перебувають в світлі, з райськими чи білярайськими композиторами, співака-ми і співачками, навіть з духовними живописцями, яких за найсильніший вплив зображень на народ диявол ста-рається найбільш унеможливити.
Хіба можна сказати, що культура, богослів’я з хреста, врешті самоусвідомлення тіла Христового залишаться такими, якими були до поета? Ви з радістю підтвердите промисел: що слово повинно було дозріти не лише в мені, а й навкруги: у внутрішньому і зовнішньому.
Бо ніщо в Бозі не зупиняється: в світлі настає споглядан-ня все більше, а діяння менше; і в музиці Божій в повноті звучання ні на Небесах, ні на землі нема дрібниць – все слухає Бога. Так Богом створено: з’ява нових смислів бу-де, та лиш через тих поетів, які неухильно уподібнюють-ся Богу, йдуть в Волі Божій. Справа не зовсім в подвигах! Подається значиме й смислове – лиш за послух!!..
5.Міра світла в вірах світу
В основі передання Східної Церкви лежить догмат Святої Тройці.
Коли розум очищений, заспокоєний і заведений в глибо-ке серце внутрішньої людини, Бог з’єднує його з серцем, утворюючи ніби аналог органу світу надмисленного і духовного; а після умудряння і вдосконалення його бла-годаттю, поет навчається бачити-сприймати художні образи, які подає Бог, бачити завдяки Духу Святому ду-ховними очима серця...
Божа Мати своїми молитвами сприяє внутрішньому ходу і з’яві шляху з любові, шляху, якого тільки-що небуло!..
Ви бачите зараз, що ви раніше ніби й знали: на відміну від релігієзнавців і філософів поет сягає ідеалу завжди, бо вони – по-земному і від земного.
Бог хоче, щоб християнські поети свідчили про христи-янських поетів.Щонайменше в цім вбачається християн-ська допомога поетові-християнинові.Ти допоміг іншому – Христос допоможе віднайти дальший шлях тобі.
Найперше свідчу про велику християнську поетесу і по-движницю, доктора теологічних наук Ольгу Седакову. Розумова сила Ольги Седакової воістину павлівської по-туги, про що раніше свідчили найкращі християнські розуми в Росії.
Росією вона не запитується, вона понад Росією, дорога її трансцендентної поезії – світова, і в Слові нескінченна. Чесна Ольга Седакова, при всіх царях. Тому вони її не слухали і не збираються.
Ліна Костенко, всесвітньої величини християнська по-етеса, можна її не відрекомендовувати... І тому її теж не слухали. Просвітлена гармонія поетеси Ліни Костенко забезпечена усією її більш ніж каторжною роботою, її небесним життям у слові, в слові з розріджених висот, проникаючим всесвіт, а тут на землі – спалюючим, бо слова не витримують.
Василь Герасим’юк – великий християнський поет, смі-ливо витворюючий вихід з антиномії чи не найбільших суперечливих сил – автентичності різких сил природи гуцулів і автентичної євангелізації у сповіді – перед ли-цем Христа. Він має шлях.
Майданович Тетяна – дивовижна християнська поетеса кришталевої роси в серці, і з роси Духа – такого ж слова: небувалої кришталевості! Про кого свідчили ще отак? – Її книги – це «катехізис православної віри в художніх словах», так промовив про неї один священник. А ось Тетяна Майданович про джерело сліз духовних із глибо-кого серця:
«...Живлющі сльози гасять лютий гнів,
Бо вищі і за правду, й за неправду,
Сильніші і за вірність, і за зраду,
Мудріші за підступність ворогів.
Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Це Задум Божий, це любов-терпіння,
Щоб жар життя повік не відгорів...»
Микола Воробйов – великий білярайський поет, і світло художніх образів, які він приносить, – безмежне, транс-цендентне, він улюбленець Богоматері, що і сказано мені Нею.
І на цьому зупинюсь, не все знати мені.
Всі ці поети – з православної конфесії Східної Церкви. Найсуттєвіше те, що православне передання за-знало найменших деформацій у світі. Про це засві-дчено і історією сходження Благодатного Вогню. Право-славна традиція опирається не на Гетсиманську ніч в скорботах, як передання Західної Церкви, вона опира-ється на Фаворське світло (!): згідно догмата Східної Це-ркви ці поети отримують найсвітліше натхнення. Розум людини, як те знають містики-богослови, найбільш пе-ремінюється від засвоєння догмату, до речі – як і від за-своєння в постах того, що принесено Ісусом Христом і Духом Святим.
Справа Святої Трійці – в засвоєнні данного Нею, аби брати участь в справах Святої Тройці.
Християнство – прообраз Святої Трійці, воно – в уподіб-ненні життю Святої Трійці. Бо в Ісусі Христі благодать Святого Духа розкриває через зготовані нею розуми по-етів – таїни Святої Тройці і сотворіння. Ці поети можуть побільшувати таке розкриття!!
Не хочу мати на землі,
Ані на небі кращої отчизни,
Як Його серце,
бо тут все – приблизність:
І слуги, і раби, і королі, і плюралі...
Встаньмо, Син спас мене:
Та і не дав, щоб дух змалів!..
Возстаньмо: гляньмо кожен сам на себе...
Хіба надбання межиріч,
і ятерів, гостюг і берегів,
де вмре ще й Божа річ –
внесуть на Небо?
Якими, кровопивці хто,
заявитесь – нетребні...
Коли – Ріка любові – Діва, Її Син
і я... одну красу й любов!
одну красу й любов
зносять поети з Неба!..
А як – Краса?.. та слід кровавить
Точність! Потрібен дух...
Здай кров, як ти такий.
«Дай духа!»
«А здай кров!» і ції –
сточки...
«Дай духа!»
«І яка потрібна точність?»
«То в Небо пустите?»
«Та в Неї не «платочки»...
і ти, такий...»
«Долу, т е,–
опустять?» І – і – і – точка! а-а!
І точка – й промінь – звідки
точність:
Про неї чули співаки (!..)
Та спрага гірня не мине:
Сидиш і слухаєш прекраснії дурниці...
А...
разом всі – їли небесні полуниці...
А...
вдосконалювать – чомусь завжди мене!
Небесно їли, і так треба!..
Красо душевних протиріч,
Може – на писках ягоду тиснути треба?..
Що на обличчях? що – з облич??
Бога називають Творце-Поетом. Так оспівують Його гре-цькі церкви: Поет неба і землі! Вічні тільки любов і поезія!
І цими поетами сказано: поезія – вічний ніби «елемент», він пронизує космос з вічності, і кожен час, і кожне місце, й всі події, все-все. Подібно до того, як беруть аналізи на наявність в людській крові складової якоїсь і визначають відсоток її в крові, нехай визначають «відсоток поезії» в будь-чому...
Милістю Божою поет щоразу зцілює у небувале художнє ціле. Як? Приносячи художнє відкриття, небувалими художніми образами з невідомого. Тобто, він на місці свого служіння робить художній жест. Звершує з Богом невідоме до цих пір, відмінне від всього попереднього рішення, дуже важливе. Божа Матір звеліла не виставляти на передній план навіть пророцтва, бо вони, відбувшись, застаріються, а художні рішення, художні жести вічністю пахнуть, Божим ароматом, – вічність просвічує крізь художні жести, тут формо-змісти!
Люди хочуть відкриття світла! В цих поетах воно відбувається!!!
Небувалого в антиномічності Божественного Павла тому і називає поетом Вічності отець Софроній, учень св Силуана Афонського, засновник небувалого монастиря у Великобританії.
Син Божий Ісус Христос Любов’ю Своєю всіх наближує до Себе, Центру, Поета всього, що на Небі і на землі. Спасіння – це вічне життя в Ньому і з Ним.
Можна здогадатися з цього, що в Христовій Церкві з її догматичністю колективної свідомості і відбувається єднання з особистісною творчістю поета (містика-богослова) – поєднання на благо їм взаємозалежне і взаємотворче. Тут саме в цій взаємоєдності традиція і новизна відкриттів антиномічно розвиваються, подаючи шлях для спасіння в умовах, що змінюються. Іншими словами – вони перебувають в діалектичному розвиткові.
О, виходить, як глянути – я вже на шляхах
далеких і високих водночас!
Не чекай помочей від когось.
А Він, наближуючи момент,
притискує
мене
явно натякає,
що витисне Він із...
(попустити треба...)
із мене схоже і зміст –
і форму...
в цій Величі туманній!
Так і я ж –
за представимість цілого!!
Ні, я доб’юсь, Боже!
представимості художньо-цілого!!
Блискавичні удари – удари неповторні!
Так підігрів, божу атмосферу,
то хто тепер, Боже, пригорне?
пригорне Тебе при цілому?..
при таких палких жилах...
О, дозріва оригінальне!
з-за глибин Його з’являється унікальність,–
або можливість...
Дивиться Бог і нею пізнає
мене, я бачу туманне Його:
не скажи: величний Божий задум,
ніби Промисел...
хто це скаже??
О, я справлюсь
з непомірним всього найкраще,
але не станем спини латать:
тримайсь, Боже, бо найкраще –
спонтанний,
ні Тобою ні мною –
хрещусь – непередбачений хід!!
і справді неймовірний результат!..–
нехай в зглибних хрящі тріщать...
Гарячий!
трепетно
гарячий, гарячий звір –
трепечучий з форм!!
то Тобі, Сину, не студіозуси –
рветься!
пала! рветься!
зараз жахне по п’ятах, на землі, Твоїх, –
стане Тобі зовсім не
до віртуозності!..
А мені б солодкого колача! –
скоро буде нам – як в себе
я скрізь вдома!
о як добре, Боже, невідоме...
сице – словом-з-духом –
душа моя Тебе велича!!
упразднися тьмо в свіжих
й нових днях!
розрішітеся підодіяльно узники на ночах:
як Марко
голий од Господа утікав!
я вас напоюватиму грудьми
мов Марія
того клірикового –
що зачах...
першозданну життєпроникливу велич –
душе, величай!
я тобі покажу, життя в’яле,
самоусвідомлення художника –
від крутого від Христового плеча!!
щоби тілько світ святий не закричав!
вип’ємо, Боже, аби це мобільні з’їли
(в стиду) з пуза задзвонили довжникам...
Вип’єм – ми!, Бог ти мій, отже,
до дна
мені можливого!
вип’ємо
щоб не чіплялися з відомого...
Дух – й черезжильно:
дух у жилах і
по жилах!!
Бач, в кутку – мов щось живе –
заворушилось...
Внутрішній, що набухає, жар-жар–
жар!!– управ...
аби більше сих не набухав!
– Кого шукаєте?–
Ісус в добрі пита:
і то се так –
по той бік, й сей бік
творища, щоразу...(!)
Й Папи мовчать (?!)
це й папірці мовчать.
Бо –
блідолиці дивляться –
«торчат»...
храмові «газди»
дивуються оплавленим
тональністю
дитинною
частинам:
єдиною...
це папірці бо винуваті
серця порваті й неєдині:
«Оце – Людина!!» –
розкрив порив добра
цей крик в Пилатові!
Бо жінка, Клава, трохи
цим водила,
що без паперу,
у грудині:
є – для чогось воно є...
дано непередбачливій людині:
Чого ж не бачать ці художньо-цілого?
Не люблять Христа.
От би сказав, прийшов, Син:
це плавлене й оплавлене
сердечне ціле –
більше
аніж в папері є...
Ціле – більше суми частин:
Як так?
поет Христа єсть двері:
любов Сина, Отця і Духа – на всіх більш!
Ціла й жива – Любов!!
та любитесь ви понятійним,
і віруєте понятійним,
тож мисль вся в понятійність
і опускаєтесь в постійність
сих адських антикрил...
Чого б Бог за любов цю кришку
не відкрив!?
Та всі – тікать від Данте,
справді духовних ієрархій...
Залюблення моє вражаюче – до пекла я
не посадив
й душі...
Бог-Син, мабуть, мене любив.
Всі без страху вже нині?
Немає страху у Христа людині...
Вся безхарактерність,
ця безхребетність, лжа –
вам не до крил, –
самі бо те зробили, –
навчилися Христа реформувати. (!)
А що захтіть природі – вздоровитись:
відрегулюватись?
їй захтіть спастись? Кого ж то виріжуть??
Підтягую, бо розвіваються, поли плаща:
здасть, не здасть екзамен чиновник і єпископ?
Слів нема,
як остерігаюсь Діву засмутити!..
Диявол за Її милість і надихання мстить
і більш лютує,
як загибель свою чує...
Вона ж стоїть вище над колишнім місцем Денниці,
цього, через заздрість, Вбивці...
Спаситель і Співспасительниця спасають нас усіх.
Слава їм. І любов наша. Амінь.
6.05.2009 – свято Юрія Переможця
Як явлення Третьої Особи Тройці в П’ ятидесятницю, Дух Святий розвиває особистості в свободі синів Божих, свобода розкривається в їхній творчості.
Але досягнення їхні затверджує службова ієрархія Хрис-тової Церкви, і влада їй дана тим же Духом Святим, через подих із уст Ісуса Христа. І по Ользі Седаковій це видно. Бо вона визнана єпископом Римським – святим Іоаном Павлом Другим, – і православним єпископом в Мінську. І по Ліні Костенко це видно: її визнав Ватикан. Право-славні менше є в соціальному служінні, своїх поетів від Бога – вони не слухають.
Найважливіше – не виходити поза дві оберігаючі і розвиваючі руки Отця, Який на Небі: Ісуса Христа і Духа Святого, спасаючись в Христовім тілі. Бо – «дурна безконечність»...
І догматичність свідомості, що сильно впливає, і якомога вища чистота розуму в серці, і живий досвід Богоспілкування – виникають при житті в Богові, в Церкві Христо-вій.
В митцях Західної Церкви втрачена пам'ять раю, білярайськості, а в богословах – зміст від втрати традиції ісихазму та творчої роботи Ісусової молитви і відновлення в ній Ісусом Христом первозданної краси душі при постій-ній пам’яті-любові… Протестантизм – звільнення до розвитку особистості Духом Святим.
Найяскравіший приклад живого досвіду в Богові, і звільнення – і принесення незмірних багатств в розвитку традиції – Йоган Себастьян Бах з німецького протестантизму, найвищий поет-композитор духовної і райської музики. Благословляється слухати його музику в строгі пости. Й.-С. Бах і засміченність – поруч не живуть!!!
І хто з християн таке припущення висловить, ніби це з ним відбулося без помочі Подательниці всіх благ – Божої Матері?!
Ісламізм, який вчить про спасіння лише душ, чи не найбільшого сягнув у перських поетах-класиках 13-15 століть. Це: Фірдоусі, Хаям, Сааді, Навої (навіть узбецькою мовою написав одну з книг), сердечно палахкотючі Рудакі, Румі, Нізамі, Божественний Хафіз...
Найбільше опертя вони чинили на чуйну людяність, на гідність людини, бачачи перед собою підозрілу практику феодального магометанства... Хафіз точно знав про сина Марії Ісу (Ісуса Христа), що він воскрешав мертвих, благодать сприяла йому за пожертвування всім ради світла небесної поезії вже в похилому віці, він славив її, настільки молодо жив, словом славив її, що майже всі думали, що він пише про юну дівчину ...
* * *
Милістю Божою поет
зачувши серцем легкий подих
гортанно натяга струну
й бринить розрішення молитву,
рятуючи непевнім дню налипле.
З ласки Божої поете,
за це з космічного підлипу
ніхто не сотворить милитву
тобі,
милістю Божою поете.
1989
Велика віра в Ісуса Христа, Сина Божого – повніша, як видно жадаючим, від ісламу і юдейства. Вона має принесену Істиною істину щодо майбутнього воскресіння в духовних тілах!! З живого досвіду життя в Богові поети відають, яку велику перевагу мають при збільшенні світла Божого в серцях і душах. Тим більше – при великому світлі від Святої Трійці...
Воскресіння в духовних тілах – майбутній поворот у вірах світу.
Свідчу лиш те – що Бог дав!
Для вас ліпше почути це, аніж би я промовляв про душероздиральні страждання душ і духу поетів близьких до нас 19 і 20 століть – юдейських (як Целан), і з мусульма-нів. То є глухий кут. А в математиці теж існує тупикова функція!..
Крила вересня
1
Одягнувшись у неба шматок,
опустившись на крилах,
доторкнешся землі, –
обнімають тебе. –
худне і тане твоє друге тіло.
2
Ранок.
І солодко діти літають у сні
На духові. Сходить Сонце.
3
Розліт брів – політ свободи.
Свободу цілує серце поета.
4
Що для поета – осель і острогів краса!
Що йому це!
Якщо враз роздягне догола
взявши душу його понесе
жарке дихання вічного сяйного ангела.
Що йому світу порок! –
Не провалиться світ –
коли чистій душі є
всього як десяток літ.
1985
Аби великий відсоток поезії вселяв в Вас радість і любов спасіння, поезія і в трактаті сповна має дихання Богині. Чи не так?
26.05.2017
ID:
905232
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 18.02.2021 16:57:24
© дата внесення змiн: 18.02.2021 16:57:24
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
