Примружив вечір очі голубі,
Блукає світло в сутінках кімнати,
Слова завмерли ніби у журбі,
А час складає з оплесків контати.
Слова бувають радісні й сумні,
Бувають скромні, жалісні й привітні,
І засинають з мрієями ві сні,
Й летять крізь відстань зовсім непомітні.
Вони лікують, люблять, і кричать,
Без них душа втрачає свої крила,
Буває мить, що болісно мовчать,
Хоч доля їм дала свої вітрила.
Слова бувають гострі, мов коса,
Бувають ніжні, наче квіти в полі,
Чарують наче вранішня роса,
Яка скропляє відчаї і болі.
Слова бувають ніжні, наче цвіт,
Бувають льодяні, неначе крига,
І є такі, в яких зоріє світ.
А є слова, як нерозкрита книга.
Вони мовчать від часу й до пори,
Тримають мить на відстані нагоди,
Коли в душі розквітнуть кольори,
Й полинуть в світ крізь бурі і негоди.
Змістовно та образно. 
