Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Enol: Лебедина Пісня: Конюшина Багряна - ВІРШ


Enol: Лебедина Пісня: Конюшина Багряна - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 10

Пошук


Перевірка розміру




Лебедина Пісня: Конюшина Багряна

Enol :: Лебедина Пісня: Конюшина Багряна
Ори Хрона чи Дочки Соломона, з Безсмертям Адонаєм Дарованим. Пошук Сенсу Не Має Значення Ніякого. Ті, так і Інші були у Благоволінні Створенні. Поривистим Вітром, Місячним світлом, хтось дорогу вказує мені, темними силуетами дерев в поклоні. Над Їх високим розкидистим гіллям рідкі хмари швидко пролітають, ледве торкаються Їх, гладять, схаменуться і в крони пірнають. Старий Місяць скрізь Них, на мене мерехтить - майже Повним сяє, Якщо задивитися на Нього, то Він наче на Землю все падає, та все не впаде. Падаю і Я Ясеном Я бачу біля своїх ніг Берег річки з туману глибокого, а земля під Мною все ще пам'ятає тепло Сонця вчорашнього Я на траві всю ніч проспав серед беріз молодих, струнких, на пагорбі біля підніжжя долин холодних, зелених, рівних, в клубку, як Лис. Південний схил Східне Сонце холод Ночі "- Ну Привіт. Давно Ти біля моїх ніг сидиш?" Не в сукні чорній Вона, а в білій, яка синіми волошками квітне, червоною калиною зріє. (тонким шовком на голом тілі, ніжні плечі, у вирізі гола спина, у нагнутій від мене Шиї хребці видно. висока, але не занадто, струнка, але не худа, і не в "тілі", ідеальне у співвідношеннях, а де моя Паніка? Що тут в думках то твориться) А волосся Твоє золоте вже Оніксом блищить, чорніє. - Ще до того як Ти заснув, Ти сам прийшов, туди Де земля Гріє. (дякуючи "Реготу Шамана", Анекдот: Приходить пацан до Шамана, Та й питає: Чи з Духами зв'язок Той Має? Чи витяжки з грибів для цього вживає. А Шаман Відповідає: Ха-Ха-ха З Духами спілкуються Тільки в Нативі, а витяжки приймають проти паразитів Всередині. Ха-ха-ха - Хто ж я Тоді? - Той, що Не в Нативі, і не в Собі, один із безтілесних Духів в Одному Тілі) - Ваша Первісна Духовність - Одна Чарівність, важко було в Собі прийти сюди? "- Чому ж Ти так Довго? Важко, фізично в цім Тілі, ночами без багаття холодно." (я Всередині Кричу Бо знову Тебе Бачу, бо знову Голос Чую, що ж Сказати, сказати, не знаю. Ти тільки і розливаєшся в моїм животі Чимсь Гарячим. Хто ув'язнив тебе в холодний камінь? Ні, занадто прямо..) - Я не пам'ятаю, як Те було. Але я пам'ятаю, що після Стало, Голос який несвідомо зі мною спілкувався, все тільки і мовляв, "Що людина вмирає, коли вже все знає і має, або коли це все втрачає." (це несмішливий дарунок, хто говорить так - Я знаю, я. Чому ж мене це не Дивує, Бо таке Відчуття, наче Дух Твій зі Створення Світу переді мною Слідує. А Вона Читає) - Я Твій світ від Одкровень Споглядань попереджаю. Усмішка кутиком Різних Губ, в кінському Хвості Нахил Голови. - Я так і думала, що не вдасться мені Твої Думки для Тебе слухати Незримо. Вона дивиться в Даль, Голови все ще не повертає. (Читає. Махлює, або я Історію Ходів своїх ж не Знаю, чи не пам'ятаю, розум не знає? Відновлене Лейлою Рідне тіло, без розуміння Того, що попереднє не Вмерло, Коли розумієш, що Прокинувся без розуміння клонування, та Інформації з останньої Синхронізації не чекаєш. Я клон в Тілі, чи в Часі? стесані Шпилі - дві Корони, О ні, Два Обручі О, Ні, я ж був на своєму кораблі, та й Навіщо це Лейлі, а Мені? як Зібрати пазл, коли частинок не вистачає, а ті що і є - не Ті) - Я знаю Ти ще не вмієш, але Я навчу Тебе, як Ти вчив мене. "- Що в тобі грає?" - Я не знаю, відчуття Цілі поза Грою, до Тебе я хотіла лиш жити, із землі травою проростати, з вітром Цим літати, Сонячне світло кохати, а зараз "Співрозуміння в розумінні Дійсності" шукаю. (цей спокій в гострому Розумі Гармонії - ціль спільна. Я в Собі, в Рідній Плоті, в Розумі не спотвореному постійними невдалими прогнозуваннями, а решта не має Значення) "- Ти цитуєш несказані Мною досі слова." (бо в мене інших з Тобою нема) - Я знаю. (І що далі? Вона Читає, Прокляті думки в чоловічому бажанні, та й ще Одне з моїх майбутніх Знає, Я знову цей Голос чую, а Він в Шахи Махлює) - Я не навмисно, Твої думки, Вони паленими кричать, не замовкають, а лице Німе. (Я стою Голий, Я прочитана книга. Я надіюсь Ти знаєш, Що Твориш. Слухай ж як я німо Тобі волаю, бо що робити Я не знаю, боюсь запитати, чому він тебе кинув. Дарунок який не зміг Відкрити, на Цім Шляху по якім Я люблю ходити, який називаю Домом, і чи Ти розумієш, що я не Він) Мовчить. (Шкода, що Ти не бачиш, Як мурашки по моїх руках бігають, Слухай Мій Гамбіт. Я хочу Розум Твій пізнати, розгадати, або ж Вкінець в Нім розчаруватись, в просто гарненькому личку, не Більше, щоб красу Тую невимушену втримати, спіймати Красу, після якої не хочеться іншими милуватись, з сурогатів тих вибирати. Краса, що мені від Неї аж Тошно, Від ідеалу Того для Інших в порівняння, і нічого вже більше бачити не хочеться, це все що я маю і більшого не бажаю) (Я мертвий скоріше вже Там, Але хто ж знає Місце і Час, та і ніби це дивина, Життя смертного - що випущена Стріла) Лик Свій, як і волосся Ти можеш міняти, і я не хочу знати, чи Він твій Нативний, чи Його, (мій), Омріяний. - Яке Тобі волосся подобається я так і не взнала, це Моя Фінальна Форма, яку я обрала. (Моду та стиль придумали, щоб приховувати фізичні "недоліки", красивим Людям це все не потрібно, (Скажи, як Це надягати образ Смертного на Безсмертного?) Тобі це не потрібно - бо тобі личить все, не зачіски та вбрання красять Тебе, а Ти їх) Ти пливеш, деформуєшся. (О', чому мої руки кволі Не трусяться) - Важко, забагато Відчуттів, більше лиш в обіймах теплої води, але Не Тих, бо ці Теплі, але Колять голками крижаними. (я знаю Це Почуття, коли хочеться і Бігти, і Лягти) Вона повертає Свою Голову. - Не дивись так на Мене, Твої очі, як Та вода Темна - холодні, хочеш в себе закохати? (Ні, Я не я - це вже зробив, і відпустив, як і все, що колись любив, Я в Злобі, Деструкції прагну, Мортідо) Я підніму пилом крейди цю Материнську Породу, Білим, Блідим Прахом за атмосферу. Я доберусь до Кристалічного Щита, і метали Його здійму лавою на поверхню. - Зміниш лиш Білу глину на Червону. Приємно руйнувати Те, що створено по-складному? Це ж Тобі не Зірки створені "по-простому". А я все Всію червоними Колами пунцової Конюшини, і будуть Стікати Вони з Нових схилів кривавими водоспадами, з кожним Роком Моїми кривавими сльозами, все глибше до Низини, в холод Цього Туману. (Ні, ой-ой, ні, Я відчуваю те, що живим вбиває, і я не знаю, як Це сказати, Бо ж я Її не знаю, Той "Угрюмый, тусклый огнь желанья") Я легко усміхаюся, а Духом в паніці метаюся. (Потрібно кудись бігти, Куди? я знову втікаю, Де програні Бої, де не потрібно вже Вигравати, коли шансів немає, інколи приємно намагатися, коли Вибір випадковістю зроблений, коли Кінець відомий) - Досить вже Вмирати, коли Твоє Життя саме, як та Війна, а Спокій в Ній лише передишка. Пожертвуй хоч раз не тілами Своїми, а Духом Єдиним, для Мене Спустошеної в Собі. Хронос проти Нас, але Кайрос все ще з Нами, з Тобою так Точно. Вона все-таки Голову до Мене різко повертає, і усміхається. Секунда, Мить і Вона Зникає. Дзвін, Дзвінкий голос Лейли, бортового комп'ютера Ковчега, з наушника-комунікатора у внутрішній біля Серця кишені, закручені по-лікті рукава кофти, (наче збираюсь відвідати Багна, Мені не холодно?) Лейла: - Аудіоповідомлення від Енола. Енол: - Омікрон Згадав, свою Рідну Планету-Мати, Живий Океан, Ліси М'яса, Там, від яких Він був в Плоті Відділений, тут повний безлад, Мак Білий, тут типу Орнітоподи все руйнують, (добре, що не хижі, це непоганий, добрий Знак) тепло атріуму Їх можливо і врятує, але Їсти Їм точно тут нічого немає Омікрон, він також Згадав, Матеріалізувати як, Зараз наш Монастир Волі Вакханалії зазнає. (Ми не могли пригріти Змія на своїх грудях, Бо ж Він Наші Слова Знає, Нашу Мову, яка звучить Живо, не штучно-словниково) Я чую ар'єргардів Омікрона далекий Стогін, в Тварях дивних, несвідомих, по кімнатам і коридорам. (де менших можна Відвезти у Юру, Більші на Ковчег не помістяться, надіюсь, Вони просто Живі, не Вічні ... Не підкидай Йому Ідею Творити Розумних в Безсмертній Оболонці, Бо Хаос Буде, Вирваний з кишок Досвід мільярдів років Самотності. Тільки якщо вони не Маріонетки несвідомі) - Люди бліді і безлиці в льодяному цементі в'язнуть на вулиці. Живі, як Твоя Птаха в кристалі. (як і всі Твої Хроніки закодовані в Шестикутниках Енолів) Все бігали в паніці, якийсь Вхід-Вихід шукали, де Холод і вітер Двоє Знайшли, один собою Реактор розбив, та й Дома похолодало (хотів згоріти? або просто було холодно від нестачі тепла чи нейтри...) Нейтрино, Омікрон без них загине ж. (Швидше впаде в Стазис, секунди Будуть для Нього Тисячоліттями) Голос над моєю головою серед листя зеленого, молодого. - Ні, не буде Сил, бо він Їх марно Тратить. Енол: - Де активна тектоніка, Я відправлю Його кудись. (Куди? як же важко вибрати, коли вибір Є, куди не оглянутись) Або тупо буду втікати, не вперше Вісі в Льодяну Сплячку Впадати. Листя Беріз наді мною на Очах жовтіє, без вітру в Покої опадає. І одним поривом холодного вітру, жовтою хмарою зриваються Останні. Серед далекого дубового гілля, І Я вже чую Твій Вій Совиний, Щось важке Їх за пагорб розриває. (Тепер я Страх та Порожнечу Тут тільки і відчуваю) Енол: - Тут дама в Чорнім плащі га голе Тіло, тільки Бліде лице, тонку шию, і ноги в білих балетках видно... це наша Птаха, Яку Ми не стали рятувати... Незнайомка: - "О', Енол в Журбі знедолений", Я думала Тут поза Кристалу буде більш Холодно. Тримай же Дар мій Тобі, Енол, Первинної плазми Тепло та Світло, з Моїх Рідних Сфер, з якими Я у Цей Всесвіт разом стиснулася, заповните в перші Земні, Вишневі Смоли древніх Ер. Пиши Ними, Словами-Відчуттями, що Кольорами, і Нехай Воно Тебе, Того, хто Писав, і всіх Хто читатиме, слухатимуть, Світлими Словами Гріє і Не чорніє. Зжаті щелепи, що видно, як грають вилиці високі, губи двома червоними лініями, під носом гостро-горбисті. "Куди ж мені Далі Йти?" (Хронік, Вона тебе Читає, Все Те, чого коли-небудь Боявся і Любив, все що Ти Знаєш...) Стіни високих стель оголюються від десятилітньої криги, Поки Вона в Жовтій хмарі, вздовж довгих коридорів пролітає. Енол: - О', я й Забув які Тут Різбленні в алебастрі стіни прекрасні, панорамні Вікна вітражні. Ми так боялись Набриднути одне-одному в постійних проявах нерозтраченої Любові, Джерело з Якою все ще Билося, навіть коли і розваги всі закінчилися. А ми, як Діти Забули за Ролі Спільні. О', що Я Натворила, Я так і не Зрозуміла. Не розбудила Старе, та й ще закохала Нове. Праведна Брехня - Майбутнє Кволе Моє... О', Моя Агонія Самоненависті... - Що Ти говорив? Випалиш Цю глиняну землю в суцільну цеглу? Секунда, мить, темрява закритих повік, і Вона вже переді мною "по-дамськи" Сидить. Волосся чорне в сивих прядках, а Лице врізане - все ще Дівоче. Я Дощем розіб'ю Її, а на попелищі Квіти рясніше квітнуть. (тільки багаторічні трави, не дерева обпалені) Біла Статуя Бліда, Мармурова, серед пам'ятників у вугіллі скорчених в Болі. (Ну хоч я Тебе побачу Тоді, в Спільній синхронізації, в Одинокій Печалі) "- Бачиш, Час для Мене, як і для Тебе втрачає Значення. (ось тільки мій обмежений)" - Те Дар, бо надає Сенс Життю в кінчених можливостях та Шансах. (Будь що втрачає після довгих Роздумів Значення Менше думай, більше Роби, а то в абсурдному світі кінчиш у петлі, думки читає - більше Відчуває) - Там і Тут - Ми на Одній Землі, Я поки не навчилась, або я обмежена лиш у Просторі Силі. (до Майбутньої в Яке Ти Ходила, ще Сонця оборотів...тридцять, навколо центру Галактики, все Рухається у Просторі, кудись Там Мчиться, Вальсом Скінченної Матерії у Нескінченному Просторі. Всі Танцюють, Перетворюються. Але Мої Знання теж Обмеженні, Ми не Рухались За Вселенський Шар, Його радіус Ніхто не Знає, бо Втікає Воно Швидше, аніж Ти Наздоганяєш. Ти не обмежена в "просторі", Тобі просто потрібно за щось Вхопитися, Ти боїшся в Його Пітьмі, в Холоді Сама Загубитися, Тобі Потрібні Маяки, а Мені Віра в Них) "- Що Ти Зробила?" - Просто, Те що Ти Шарту сказала. Голосом Матері Його, Йому нашепотіла, Який Він самий то не Знає. (Епопея, а я навіть як Тебе звати не знаю) Я розливалася навколо Нього "Чімсь Гарячим", гарячим ромашковим чаєм. А Він все Читав Мене, і смоктав Мене, як Дитя молоко, як суха земля воду, і все не відпускав. А я все Розум пестила, втішала, поки Серце Його в конвульсії від Того одурманення впадало. (що ж Подумати, Відвертість Ця Її Мене не лякає) - А Я не знаю, як Тепер Ти мене будеш називати, цими словами німими, бо ти, Той, так і не вивільнив Мене, щоб Те Ім'я Сказати. Омікрон Згадав, тому що Ти йому мене приніс. Помилка То була, і для Нього, і для Мене. Цей Діалог в Нас Вперше. Я просто була ще одним експонатом в трюмі-музеї, серед кристалів колекції. Він не був мною зацікавлений, Бо був вже Старий, не Тілом, а Духом, Розумом втомлений. Як Ти, Руками не Творив. Вона потупилась, з гіркотою полину в Очах, на Обличчі, в Губах. Бо був Один, Залишився Один, ні з ким було поговорити, кудись мене Віднести. Тон, думок Своїх змінити, А я з Тобою в думках говорила.. голосами Тими. (О', Не Тими...) А Ти мене в паніці грати в Шахи Вчив, жестами все повторяв-Говорив, Руками лиш Музику малював, Голову здіймав, і наче на палю клав, Чуб який Ковтав, так Забутим, Смертним Богам Своїм поклонявся, а Вдихом по Ним плакав, наче колискову співав, а Я з Тобою Ніжним, сумним, і з ними Танцювала. Я Пам'ятаю тебе Сарною, зі шерстю білішою за сніг під ногами, і очима Цими, Людськими. Я водою поїв Тебе холодною, зі все ще гарячиш рук обгорілих Своїх, Із скованого льодом струмка черпаючи Її. "- Що за Чарівність." - Чому одинокий король Ходить по полі пустому? Поки Півень не заспівав, Тебе не злякав. Він всього лиш мене кликав, в Останній для того Тіла Бій. (Оновлене Тіло не Оновлює Дух, Ми помираємо в річці-крові-канаві брудній, з Вірою старого зневіреного Розуму, кволій. Надія вмирала з Ними в нас, а Вони Вмирали з Надією в Нас, не бажаючи ні Спасіння, ні Реінкарнації при непередбачуваній, але прогнозованій Смерті в Чорному, Білому, Рідному Тілі, якщо хоч Ледь можливо було існувати в Чужорідній атмосфері. Свідомо позбавленого Контакту зі своїм Ковчегом, нейтринним сигналом з Іридієвої Корони на Голові, не Для Оновлення Тіла в запланованому клонуванні в Собі Вони Були Тоді, в такому відчайдушному способі Старого Тіла "списанні", як Я це робив, в пилу боя Агонії, у все ще цілій Короні. Коли знаєш, що якщо Прокинешся - то значить Вмер, І швидко згадуєш все, що і як це було, тільки от, як в Тумані, як і всі Людські спогади в Нативі погані, але тому і Ясні. (О', Повір, я Бачив корони-Трофеї у ворогів.. Але, що Вони без Тих Китів-Кораблів, сміхота, та й годі. О, та Ти знаєш Ці всі Історії, бо Тебе не відкрив він, а Ти Слухала коли не спала, за Безумством тим Споглядала) Вмирали Вони Душею та Тілом Голі по Власній Волі, з Братами, Духами в Тілах-Машинах, Вирощених у власній фантазії Живих, та тих Хто не в Маріонетках, а в Рідному Тілі та Душею в Собі, Кров'ю в жилах був Там Тоді, в широкому Колі, Сильною, маленькою Точкою. Блідим Вогником вмирали Вони. За Що? За Чисту Долю Рас Менших(?), котрі Цього ніколи не взнають, бо Бої були не на Їх рідних планетах. Бої про які Ніхто не знає. Проти Кого? Проти Тих хто назавжди вмирає.. То була Війна Їх.. проти фальшивих.. уявних, богів. (Різнокольоровий вогонь в Очах Їх Тускніє, Вони ще не зрозуміли, що Демонами стали, бо ними Лють вже тільки і Грала, бо вона тільки вже і Гріла, бо Легкі в Доступі ті Осоловілі крила) Помовчать хвилю, а потім знову Співають, поки Валькіри в тонких Діадемах з Тілом до Віхи Відлітають, Розуміючи тільки Те, єдине-одне, що Вони прилетіли і тільки для Цієї Хвилі. З Тисячею Привидів-вершників на диких конях у Кожного. А Я в Синім переливаю вогонь в руках синьо-червоний, вже позбавленим Чистоти Думки в Бої, тільки низьким вдихом Їх і підтримую, та й Гадаю і руки Розводжу: Ми не вмішуємося в Хід Історії Віхи, тільки й посилаємо Гостів-голубів, не з попередженням, а з Натяком, з Насінням, не рятуємо Полеглих, Бо Петлі, Страх. Створюють Хаос у Спільній Історії, який й не снила Сама Ентропія. Всі в плащах кольору західного Неба, І Всі в Одних латах кутуватих, котрі шрамами набиті. І Всі зі знятими, Заважкими вже Коронами і Шлемами, у Животах,біля Сердець, не на головах. У деяких вже руки в тремтіннях - Їх вже скував Страх, і вже б Краще Він, а не Зневіра, бо такі Ще з моїх знаків Слід Бачать. Надія та Любав вели Нас Міражами, а ми Бігали навколо Віхи в божевільних Масках, як "без Душі, не в Душі" п'яні Шамани. (а скільки разів я Одиноко вмирав, Коли Тебе не вибирав, а скільки раз я все-рівно вмирав без корони, прагнучи забуття, навіть Тобою насолоджений, коли в моїй голові півень Гуллінкамбі знову заспіває, коли мій Дух з віками в дурість впаде та й Тебе розіб'є, але я все-рівно прокидався непрогнозовано в Лоні... та не в ньому... вже без пам'яті Того бажання та Сили повний...Що..?) - Ти думаєш тепер вже в Паніці, так Далеко Літаєш, Ти Мене лякаєш. Я не Знаю цього майбутнього з Тобою, матеріалізовані Ті сльози, я не Споглядала, та і не Змогла б, бо Той хто знає Своє Майбутнє Кволе, буде Жити в Минулому Закованим. "- О', Вічна, Земля буде з Тобою Горювати, коли я буду вмирати, з Вірою в те, що Знову прокинуся в обіймах Тих. А ти в Тузі здійсниш те бажання, не розуміючи, що воно для без Страху Відходу потрібно лиш, без Розуміння протраченого Життя в паніці, Але ж це такий антропогенезом замордований, Егоїзм Спільний, Невагомий." (Я не знаю для Тебе чи) ("- Це Єдиний Спосіб Створите щось Нове.") "- О', моя Невагома, Світло очей моїх холодних, скажи, чи це все матеріалізована Тобою, в радіусі витягнутої руки, ілюзія моїх фантазій, безумство Древнього Бога. Чи "дарунок" мій Тобі небажаний, божевільний цього клона? Того, хто ще пам'ятає не божевільним до Тебе Ходи" - Я б і не посміла, Твій вибір Міняти, Тебе експлуатувати. Цей Діалог в нас вперше. Ми створюємо паралелі, але не "Собою", Ми перетворюємо минуле, як і людські технології. Та і Ви тим не зловживаєте, бо Мораль, тільки в Надії Голубів і Посилаєте, і назад до Себе повертаєтеся. Ми ж створюємо щось нове, нове гілля в яких і живемо та залишаємося. (..Я не стану Їх рятувати, тебе "Експлуатувати", Бо Вони Вмирали в Нашій Любові, в Єдиній доступній в Їх Долі "Кволій") Ми Обидвоє вмремо зі Забуттям, тільки ти Знайшов спосіб для Себе легший, аніж Я, Ні, Важчий, бо Ти Віриш. Я можу лиш в Чорную Діру пірнути, та нового розширення чекати з її випаровуванням або в для кожного притаманному Злі в Часі мандрувати і Руйнувати Бо зі Сном Тим, хто Я і Де я забувши, весь життєвий досвід, і чи можу Літати.. (Смерть розуму, Будь Моїм Букетом Польових Квітів, в обіймах...) ("- Не поспішай до Того, що саме до Тебе йде, Все ще Буде, Все Туди Йде. Краще Віднеси Мене до пустоші з пилу Мертвої Зірки, яку Їсть самотність, де Я спробую Літати. (Хочеш щось Нове Створити?) "- Хочеш Подивитися як Зоря вмирає? Хочеш Літати, Творити, як Його, от це все ще Живе Серце в останнє Грає?" "- Я хочу Тебе обійняти, але боюсь Твій Видих Вдихати, так боюсь Вічним стати." Ти Лицем Смішно Питаєш, і розводиш Руками. Хочеш подивитися, як зоря по-справжньому Заходе коли Вмирає? Я не Творець, Я просто Споглядаю, як це у Плині Богів виглядає. Як Вона все в останнє намагається вуглецеве Серце Своє зігріти. Як в хаотичних пульсаціях намагається все ближнє В Собі зберегти. І з Його теплом і полум'ям свої вже важкі Лати втрачає і Відпускає. Нутро своє оголює, Все близьке Собі в Себе вжимає, на вік зберігає. І Серцем своїм оголеним буде спокійно далі леденіти, щоб в кінець потьмяніти. В передсмертній агонії, Ядро Його все не знає, куди від Кінця втікає. Але не журися! Повсюди дивися, Молочні Ріки - Мерехтять! Поки кулак блакитний на Вік у себе вжимається, Вони з Майбутнього Одне-Одному усміхаються, одинока Зоря не одиноко вмирає, поки їх Лебедині Пісні лунають. - Чому Ти все ще на Кораблі? Йди Сюди. Вона обхвачує Мене Руками, в переносить Туди де повітря немає. Завівають, то розвівають, Зоряного вітру червоні хвилі, золоті струни Твого волосся. Руки Твої здіймаються, Ти малюєш Спіралі. Ти Твориш, як це робили Древні - все щоби Тобі не здалося. Гарячий водень навколо тебе падає, скошеним колоссям. Цілуючи очима Мене, Стомленими Океанами, горіховими малахітами, О', ні Зіркі, ні пил Їх, ніколи не будуть такими Яскравими і прекрасними. Твоє Тіло сяє, ніжністю блідої пелюстки рожевої мальви Мене пригортає. Ти вихор - Око Бурі, все летить і палає, як в злитті два квазари. звабленим, зачарований, власне, несвідомо, Власним втраченим способом зваблення, Міль все на вогонь в ночі летить, в Чарівність, до теплоти Забуття Всерозуміючий Погляд Я бачу Шторм в своєму животі. Блискавок спалахи в хребті. Я Чую, як Ланою Літню Печаль вся Ланіакея Співає. (Все як тоді на Весні, коли незнайомі Їй рослини вмирали. І в мене більше немає спогадів для опису Її. - Який жаль. Вона стоїть перед східним Сонцем, і вся наче горить, Його Короною палає, тільки і присідає, спідниця Її сукні чорної на білу траву в інії лягає, вона швидка, Її ноги босі, сухі, наче пливуть над землею - літають. - Я задивилася на Забуті Літні Зірки, і не помітила як їх холод опустився на землю через мої думки. Твоє в печалі обнадієння Я відчуваю. Поворот голови, і Її немає. О', це не могло бути просто видіння, бо я не пам'ятаю як прокинувся, чи був в Нативі) А Зараз, Тіло моє вуглиться, чорніє, я в тріщинах бачу, як плоть рожева соковіє, чорносливом пахтить, як синє полум'я в очах моїх кипить, я в Собі серцем живим згораю, а мені все ще Приємно, бо скошеної Трави з ромашками запах відчуваю, вологих Лілій на губах смак, які у моїм роті квітнуть, як у випаленому степу тім, а в своїй Душі Твій теплий дотик, що маковий сік молочний. lil, lil, Lilium... ...Lyra. прикладаючи зовнішню сторону Твоєї долоні до своєї скроні, лоба, отираючи нею свій сором - Я хочу сповідатися: Я обійми недолугості, я знищу Тебе, через жахаючу мене чуттєвість, до чарівності яка оточує Тебе, Через Жагу та закованість, без якої її і не було би, яка мене невідповідністю жере. Госте мій, Образе втрачених літ, Я прагну смерті, забуття, вічного спокою атома в Твоїх квітках. - Чому Ти мрієш так гірко... - ..від усього окрім Тебе, і я не знаю як це сказати, немає слів щоб описати, почуття. Маленька моя Ліра, О', мені в Блаженні Твоїм ніжно, а від реальності душно. Давай Кудись відлетімо? - Ось Я ж, Зараз і Тут. .. ("..трясця ми не можемо бути разом ні там, ні тут, ну хоч би в сплетінні зі слів цих пут, І, О', Яхве, секундами Я відчуваю Тебе Тут") "- Звідси Кінець починається. Я й не міг уявити Досвіду твоїх відкритих рук, цих чистих думок і спокійного Серця стук, в які ринув важким каменем, не стурбований Твоїм відчуттям цього обтяження. Ім'я мені - Денеб, і Я зайшов Тут." - О, Денебе. О, любий, чорний Лебеде... Ти здуваєш з мене Плоть обгорілу, Легко, ніби будиш Вогонь Сивий, в невагомості Оголений, Я в Руках Твоїх вишу. ...- а Ти і не Зрозумів, Як Вічним Став, коли через Кристал Мене Вдихав, і Все не Розумієш і Тікаєш, в Лоні своєму все Ховаєшся, в Одурманення себе Вганяєш і Забуваєш, Туманом Його Спіралі лиш малюєш, та Бур'яни тільки і Садиш. Чому Ти плачеш із зубами зжатими? Я Чую, як щелепи скрегочуть, як стрімко здіймаються Груди, вони в Собі клекочуть. Прозорі каплі по налитим грудям стікають, Ті що повз Лиця та губ тонких на грудях моїх, все капотять, не попадають. Соком давленого Очима кам'янистого пейота. - Вони немов Шипшини ягід настій, солодко-гіркі. "- Нічого не Говори. Мавкою співай... Поки моя пісня догорає, поки я мовлю Вдихом, коли Тебе ж Вдихаю. Я не боюся Смерті, я боюсь Леза гостроти, та його ніжної наруги над Живим." - Бий, але, тільки пожди хвилю, дай напитися Гармонії. Спокуси забуття Миті, не топлять осколки льоду в Нас забиті. Чому в моїй руці Лівій коса росте, кришталево-льодяна, чорна в Середині, Твій Видих теплий зазубрене лезо кристалами здуває. Вони не тануть, Ключем у вдовж вістря розлітаються у невагомість, Парним. Я накував Їх на свій Посох-опору, забувши, що він Вишневий в Основі, Я не відчуваю Тебе і Його, руки онімілі. Живий Я в мертвім тілі, Я бачу на руках сухожилля, на грудях до яких прилинула Ти - Ребра Свої, поки за спиною Твоєю Горизонт Чорніє. Чому корона гостроверха на Голові Моїй височіє, я не відчуваю Душ врублених Ваги, які заткнув у своїй пітьмі, але Тебе тільки в Холоді, в найтеплішому в Собі, одиноко Окрім. "-..це безумство, Фатум, Початок чи Кінець?" - Краще запитай.. чи це кінець чогось Старого, чи початок чогось Нового.

ID: 905070
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 17.02.2021 05:43:26
© дата внесення змiн: 19.05.2021 05:36:33
автор: Enol

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (206)
В тому числі авторами сайту (15) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Сніг_на_голову, 17.02.2021 - 11:02
все ще не звикла до того, що у Ваших текстах мирно співіснують Пацан, Інформація, Клон і всілякі метафізично-міфологічні штуки)))
hi
читати цікаво smile
 
Enol відповів на коментар Сніг_на_голову, 01.01.1970 - 03:00
Так, всі Мої чоловічі персонажі "незрілі Пацани", а от за Клона не зрозумів, і Дякую за зацікавленість до Твору wink
 
Сніг_на_голову відповів на коментар Сніг_на_голову, 17.02.2021 - 12:59
та це ж про вашого Клона згадала, поміж іншим, того, що в тексті
 
Enol відповів на коментар Сніг_на_голову, 01.01.1970 - 03:00
а ну Так, щось затупив, просто було Лінь щось Нове для нікнейму вигадувати
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Гість, гості
Світозорянська: - приходьки, дочеканці
Синонім до слова:  Поринений (у щось)
Ніжинський: - занурений, поглиненний
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Пантелій Любченко: - Палітурки.
Синонім до слова:  Нічний
Ніжинський: - підлунний
Синонім до слова:  Синонім до слова
Світозорянська: - прибережна
Синонім до слова:  Нічний
СОЛНЕЧНАЯ: - Покрытый темнотой. :16: Ожидающий света.
Синонім до слова:  Біженці
СОЛНЕЧНАЯ: - Несчастные люди... :17:
Синонім до слова:  Гість, гості
СОЛНЕЧНАЯ: - Путник к моей душе.
Синонім до слова:  Набережна
СОЛНЕЧНАЯ: - Край реки.Граница влаги.
Синонім до слова:  Просто
СОЛНЕЧНАЯ: - Природно. Беззаморочек. Приятно. :16:
Синонім до слова:  Набережна
Світозорянська: - узбережна, пляжна, рибацька
Знайти несловникові синоніми до слова:  Синонім до слова "Набережна"
Alex-dr_7(tericon): - Алея над річкою
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
inki: - купола
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Олег Крушельницький: - :hi: Шикарно! :give_rose: :give_rose: :give_rose: :9:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
anna zakohana: - смоктунці :apple:
Синонім до слова:  Набережна
anna zakohana: - прирічкова :22:
Синонім до слова:  Нічний
anna zakohana: - неосвітлений
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Андрій Ко: - Близнючки :D
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Ярослав К.: - Дві хурми
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Тіті :16: :16:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Святі холми
Синонім до слова:  Поринений (у щось)
Пантелій Любченко: - По вуха заклопотаний
Синонім до слова:  Набережна
Пантелій Любченко: - Побережниця, береговиця.
Синонім до слова:  Набережна
Чорнобривець: - Пішохідниця
Знайти несловникові синоніми до слова:  Набережна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Переоцінювати
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Поринений (у щось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Просто
Пантелій Любченко: - не мудруючи лукаво, тупо, як дві пучки ...
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
YarSlav 2018: - Перси , Гори ,......
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Preciso: - Ворота в рай
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Preciso: - Святі горбочки...
Синонім до слова:  Просто
Матео Галицький: - Ізі
Знайти несловникові синоніми до слова:  Просто
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Матео Галицький: - Перса
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Єва: - Розтанути
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
yaguarondi: - Симпл димпл..
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Чорнобривець: - Окорока
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Пуп'янки
Синонім до слова:  Гість, гості
Kameshko: - зайда, відвідувач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Гість, гості
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Нічний
Kameshko: - Досвітанковий, підзоряний.
Нові твори