я — буду пізно, мамо
хочу поплакати трохи
знаєш — було так само
запахом катастрофи
не надто таки глобальної
для когось — зовсім буденної
з̶а̶к̶р̶е̶с̶л̶е̶н̶о̶ ненормальної
але прогулялась венами
змінила причини й значення
розбурхала, скаламутила
сконала, як зірка втрачена
як заєць сліди заплутала
сорочку вдягла без імені
з чиєюсь тяжкою долею
заслужено всі отримали
лиш муки — хто грався з волею
а я танцювала й кликала
у коло збирала істини
"як станеш колись великою
журба твоя буде — їсти би"
я стала, я стала, бачите?
змінилась не за вимогами
ще більше для мене значити
свобідні стали дороги
