Моє море...
Чи ти за мною сумуєш?
Чи пам'ятаєш? Чи хвилюєшся ще, торкаючись берегів?
Твої хвилі, такі мені знайомі,
Омивають безмежну кількість кораблів,
Омивають мертві мушлі,
Що на березі застрягли у во́гкому піску.
Так не звично, що через відстань
До тебе пішки вже я не дійду.
Розкинулись асфальту кілометри,
І небо простягнулося на декілька років.
Можливо, в мені ти вже не впізнаєш
Сором'язливу дівчинку із тих безтурботних днів.
Можливо, очі мої по-іншому вже дивляться
На весь цей дикий і водночас такий цікавий світ,
Та твоя синя безмежність
В моєму серці глибоко уже декілька літ.
За тобою час від часу я сумую,
І хвилі твої згадую, що торкались моїх ніг.
Але віршів отих наївно-дитячих, знай, вже не декламую,
Їх вітер давно собі забрав і не зберіг...
це та стихія за якою можна спостерігати годинами, і воно завжди прекрасне незалежно від того який мвє настрій. 
