МОГИЛА
Серед степу широкого на горі ‒ могила,
Не така вже і висока, ‒ доля підкорила.
Тая Доленька, що віками волю ламає.
Тож, чи встане той козак, що там спочиває?
Ой чи встане, та й чи гляне, на степ, на долину,
На те сонце, та на любу, рідну Україну
А якби ж він встав, чи радий був би той козаче,
Подивитись, як старенька, у хатині плаче?
Глянув в небо, на ті хмари, що пливуть високо,
Та здригнувся козаченко: щось Дніпро широкий,
Як раніше не гуде, до степів здалека,
Тихо плинуть його води, десь пропав лелека.
Канув, наче все минуло, все пішло за хмари.
-Ой, де ж Ви мої, брати-козаченьки, пани-отамани!
Чи не кличе Вас матуся, що в тяжкую днину,
У сучасній Україні ‒ помина дитину?
Замерзає, голодує, у рідній країні,
Лише місяць їй цілує руки лебедині.
Скільки зморшок на «отих», що світ годували!
Що у молоді літа зерна підіймати!
Ой ти, Мати, чому плачеш, що ‒ негожі діти
Твою душу, твоє серце нині захистити?
Прости сина, пробач доньці!
Слабкі та ледачі!
Клич отого, що лежить у степу,
— Гей, душе, козаче!
Вставай, серце, що ти спиш! Досить, Батько, спати!
Вже шакали чужорідні нищать твою мати!
Пройди степом: он хрести ‒ Діти молодії!
А здаля ‒ ростіть хороми, чекають Месію.
Довго тільки щось чекають. Не приходять Боги
Та й до храмів де з костей, виклали дороги!
Та де золото панує замість правди й волі,
Де розп’яттям віковим розпинають долі.
- Розпинайте, ми вже звичні!
От тільки могили, б’ють крилами
Бо там душі, що ще мають крила!
Поле – чорне, степи – море,
Трави, як ті хвилі. І стоїть немов на чайці,
Козак на могилі.
Озирається навкруги, ще й пісню співає:
- Ой кружляє орел над степом, гніздечка шукає,
Ой на коні вороному ‒ козак вільно скаче,
А дівчина молоденька, за ним в гаї плаче…
Вітер хилить сиві трави, поле почорніло,
Іде мати та без стежки, де стара могила.
Ой той вітер, край дороги, дуби вириває!
Немов Доля, що віками Воленьку ламає.
Непорушна серед степу, «Висока могила».
Наче чайка серед виру, розправляє крила.
Розправляє, озирається, до Душі – шепоче.
І почув Козак молитву, розкрив Орел очі!
1998 - 2021 р.(вірш Анфіси Букреєвої -Стефко)
ID:
903220
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.01.2021 22:12:49
© дата внесення змiн: 31.01.2021 22:12:49
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
