Лежав туман хизувався
Зимі в коханні зізнався
Втішав рідкісний, білявий
А під сонцем кучерявий
Та чи думала, гадала
Нащо зустрічі жадала?
Прилетів, роправив крила
Смута зимоньку сповила
Стікав сніг, струмки дзвеніли
Та й бурульки помарніли
Води краплі по землиці
Не втішали молодиці
Так оце й в житті буває
Від омани серце крає
Ой, туман - розчарування
Та відкине всі вагання
З морозом у сподіванні
Зустріне зірниці ранні
Адже - довіку з ним доля
На це, кажуть - Божа воля.
25.01.2021р
Ось так туман від нас всю зиму приховав,
Й весни не видно - лиш розчарування...
Та як би не старався, він одне не знав:
Що неможливо приховати... лиш кохання!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний, життєвий твір, Ніночко.. Іноді в житті буваємо, як в тумані: нічого не розуміємо, не бачимо.А коли розвиднеться, то все побачимо. Бажаю вам життєвої удачі!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Надійко! Хоч день зимовий,хай приносить в душу тепло й надію на краще! Удачі Вам!