На білих покривалах зим чужих
народжуються золоті комети
і, роблячи уперше перший вдих,
рихтуються у наддалекі лети.
Понад світами піших і Богів,
над небесами і під небесами -
такі гарячі, спраглі і нагі,
такі нестримно-щирі до безтями,
Як нам не бути ні тепер, ні тут.
Ні там, напевно, де немає снігу,
коли вся кров обернена на ртуть
і все життя спотворене до бігу.
Коли в очах лишається лиш тінь
уміння зріти і невміння бути,
в німих обіймах споночілих стін,
під рев гіркий розтрощених редутів...
А там горі чи може унизу
летять комети, золоті комети.
Богів старих невтриману сльозу
не вміючи ні втішити, ні втерти.
12.01.21 р.
