Не вирватись з його міцних обіймів.
Схопив, мов пташку, аж уся тремтить.
Шепоче мило, ніби білі вірші,
Що тануть, знову тануть з снігом вмить.
Прокинулась - немає сліду. Тиша.
На Сході досі ще війна гримить.
Засніжена в зимовій сплячці вишня.
Бійцям щоночі сняться дім і мир.
А що ж вона? Утіха - двоє діток.
Запитують про тата кожен день.
Помічники, так люблять гомоніти.
Не вистачає батька їм лишень.
Сльоза збігає по щоці гаряча.
Скаженій тій війні кінця нема.
Вже рік дев'ятий, а жінка все ж терпляча.
Надія є, хоча в душі зима.
Светлана, очень трогательные размышления и переживания на тему войны.
Душа болит за каждого Воина. Понимаю через, что проходят их души и как потом с этим жить.
Мой отец воевал в Афганистане. Эта война была суровой школой жизни. Двумя словами ЖУТКАЯ БОЛЬ!!!
С уважением,
Надоїла ця війна проклята
Несе сльози і біду вона
Плаче з нами Україна- мати
Молодих синів і батьків забира.
Щемно і боляче те все пережити... Натхнення тобі і удачі,дорога Світланочко!
Щемно і боляче, що війна руйнує сім'ї, робить дітей сиротами. Дай, Боже миру! Світланко, така болюча тема так майстерно Вами висвітлена. Бере за душу.
Гарних, сонячних днів вам!