Нам цідить час крізь ситечко душі
Усе-усе, що доля посилає.
Зникають півказкові міражі,
Все інше, як належиться, приймаю.
Вповільнює свій стук серцебиття,
Коли втікає спокій у дорозі.
Пробігло вороним моє життя,
Фіксуючи і радощі, й погрози.
Саме таким є, був і буде світ:
Похмурим чи ясним, але тривожним.
Ніхто числа не знає його бід,
Що зачіпають бідних і заможних.
Лиш серденько – невтомний метроном –
Чеканячи, народжує надію.
Клин, кажуть, вибивається клином –
Подією завершиться й надія.
9.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Щиро дякую за гарну лірику 
