Довгі й так холодні темні ночі,
Пригорнусь до тебе, обійму.
Може, примхи це мої жіночі,
Та без тебе зовсім не засну.
Руку віднайду твою гарячу,
І до серця ніжно притулю.
І згадаю звичку я дитячу,
І дитинство миле уявлю.
Коло мене люба моя мама,
Відчуваю і тепер її тепло.
І тихенько вмиюся сльозами,
Так давно колись оце було.
Та цього ти зовсім не почуєш;
Спиш, щасливий бачиш сон.
Від зими ти так мене рятуєш,
В надважкий зимовий цей сезон.
Ти тихенько спиш в моїх обіймах,
І не сниться, знаю, ця зима.
Всі дерева вкутані в хустинах,
Сон мене потихо обійма.
За вікном завія чомусь плаче,
З пересердя стукає в вікно.
Але це уже не має значень,
Бо я міцно сплю уже давно...
_________________________
Бажаю всім доброї і спокійної ночі.
Чудова поезія! Скільки ніжності в творі і теплих почуттів. Браво, Надійко! Хоч і життя нині,одні розчарування та нас поезія спасає він всіх негараздів, придає сили,вистояти в боротьбі за життя. Гарного вечора Вам і натхнення! Чудові вірші! Пишіть, творіть! радуйте нас! Хай Бог дає Вам здоров*я, щастя і любов!