Якби ти знав, як же вона чекала,
Лиш нічка відчувала її біль.
На небі зорі перерахувала,
Пахніла матіола їхніх мрій...
Тихенько з місяцем порозмовляла,
Всі арії цвіркун переспівав.
Якби ти знав, як же вона чекала,
А ти в той час, вже іншую кохав...
Плели думки картини кружев'яні,
Переплелося все у голові.
Блукала лабиринтами в тумані,
Десь відбивались звуки голосні...
Промінчик сонця доторкнувся ранній,
Її плеча, тоді залоскотав.
Хотілось так почуть слова кохані,
І щоби він її поцілував.
Вже новий день за вікнами всміхнувся,
Умилися росою квіти всі.
Якби ти знав, кого в житті позбувся,
Тоб не кидав би у той час її...
Чого в житті не буває. Та чомусь чоловіки зазвичай повертаються до перших дружин, якщо та може пробачити зраду або все життя згадують те кохання.
Танюшко, гарний вірш з нотками суму. Нехай такі історії трапляються все рідше. Гарної музи тобі, люба!
Дорога Танюшко вірш на вищому рівні!
Багато хто роблять помилки на своєму житттєвому шляху, хоча їх вчасно можна виправити...Повчально! Щастя тобі, моє Сонечко, удачі, сонячного настрою і Божого благословіння!
Танечко, мені здається, що прочитавши цей вірш, багато людей зважать обставини і не зроблять необачного кроку, за який потім доведеться розплачуватись! Повчальний вірш!