Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Максим Тарасівський: Аляска - ВІРШ


Максим Тарасівський: Аляска - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 17

Пошук


Перевірка розміру




Аляска

Холодно було тієї зими в Києві, як на Алясці, та Аля на те не зважала, тому що їй тієї зими було тепло, як у «алясці». Власне, вона й зимувала тоді в «алясці» – справжній, американського виробництва, легкій та водночас непроникній для будь-якого морозу. Коштувала та куртка безбожно дорого, але мрія є мрія: і батьки, і сама Аля доклали добрячих зусиль і «аляску» придбали. Ото було щастя! – адже в ті непевні, безробітні, непередбачувані часи на початку 90-х добути бодай щось було вкрай складно, зате втратити все – напрочуд легко. Багато кого ті часи вразили назавжди, і вони так і не оговталися, загрузли в депресії та страху, дотягли до пенсії та звідти беззубо вишкірялися на ті нові часи, що заступили часи старі. А старі часи видавалися їм дедалі добрішими, щасливішими, багатішими – ні, жодного порівняння з тим неподобством, яке сплюндрувало цілу країну, а їх самих позбавило гідності та пустило жебракувати! А дехто, навпаки, вперше в житті відчув життя, і набувався ним тепер, наче востаннє, таке останнє, що може увірватися будь-якої миті – й назавжди. Проте Алин вік – сяюча, квітуча, безжурна юність! – вимагав лише кількох певних речей, аби їхня власниця «забила» на всі життєві негаразди. Коли до «правильних» джинсів, светру та черевиків додалася «аляска», вона відчула шалене піднесення, що геть не личило учневі перукаря, нехай і в салоні краси на самому Хрещатику. Але тонкощі соціальної будови, а радше соціальної руїни тих часів Алю не обходили – принаймні, доки на ній новенька, запашна, ласкава, а головне - ультра-модна куртка! Аля вже третій день поспіль перебувала десь на самісінькій верхівці уявної піраміди життєвих досягнень, звідки з щасливою посмішкою приймала заздрісні кпини колєжанок, які відтепер зверталися до неї виключно з Аля-аляска або й просто – Аляска. Дарувати таке легко й приємно – особливо тим, в кого немає «аляски»! Щойно Аля здобула ту культову та для багатьох недосяжну одежину, вона здихалася своєї в минулому році придбаної курточки. Недешева, як і все тоді, але доволі благенька, а понад усе немодна, курточка завдавала Алі відчутних страждань. У ній Аля нічим не вирізнялася поміж сотень тисяч киянок, але ті сотні тисяч киянок аж надто вбого виглядали на тлі запаморочливо модних дівуль, які відвідували салон. А вирізнятися хотілося; понад усе Аля мріяла бути центром уваги, ясна річ, чоловічої, мужньої та неодмінно заможної уваги. Та в тій осоружній курточці хіба таку увагу привернеш? – хіба що презирливі погляди клієнток салону та глузування подруг, ось і весь здобуток. Але тепер курточка відбула туди, куди відбували всі решта Алиних та інших перукарок речей, що вийшли з моди або з ладу. Ліда, прибиральниця салону, з вдячністю приймала такий одяг. Щось доношувала її дочка Катя, щось брала собі Ліда, а дещо перетворювалося на оковиту, до якої Ліда мала хворобливу слабкість. Ліду з її хворобою тримали в салоні: вона була працьовита, навіть несамовито працьовита, коли твереза, а в салоні твереза вона була завжди. То був наче останній острівець надії, за який чіплялася жінка: якщо вона здатна триматися на роботі, то може кинути будь-якої миті, отже все під контролем, ну, будьмо... А ще була Ліда безвідмовна й чесна – перукарки і навіть їхні учні могли давати їй будь-які побутові доручення: все знайде, все купить і решту до копійчини принесе. Особливої цінності Лідини чесноти набували перед святами – перукарки геть не мали часу на закупи, тому що клієнтки перли до салону валом і шикувалися в чергу. От Ліда й відпрацьовувала за всіх їхню жіночу долю, а заразом здобувала поблажливість до своєї схильності та право на зношені речі перукарок. Аля здобула свою «аляску» саме в такий гарячий сезон – перед Новим роком. Володіння тією супер-модною курткою вплинуло і на світ довкола, і на неї. Передсвяткова салонна метушня вже не дратувала; вона ніби взагалі припинилася, з благоговінням принишкла перед «аляскою»; перукарки пересувалися по салону, мов вишукані привиди, а клієнтки не сварилися, а переспівувалися з тими тінями безжурними голосами. Сама ж Аля, Аля-Аляска, також змінилася; хай вона клопочеться у справах всього лише учня перукаря, але ціну собі знає, сповнена незламної гідності та й взагалі тут – тимчасово, завітала осяяти цей вбогий світ своєю розкішшю та красою, королева, та й годі. А ті, хто почуваються королевами, й поводяться часом по-королівському. Тож коли Аля почула, як хтось із дівчат відрядив Ліду по апельсини, а та загрюкала важезними черевиками на другий поверх до закапелка зі щітками, швабрами та заношеним демісезонним пальтом, завеликим для тендітної Ліди, Аля владно наказала прибиральниці повернутися. Коли ж та, розгублена та спантеличена, підійшла, Аля величним жестом накинула на плечі прибиральниці «аляску» та наказала: – Візьми мою куртку. Собачий холод, – бо ж холоди тієї зими на початку 90-х й справді були люті, мов знавіснілі пси. Аля з якоюсь відстороненою цікавістю спостерігала за Лідою; в тої в очах спершу промайнув переляк, а шия, а потім і обличчя пішли червоними плямами. Та вже за мить вона оговталася, розпрямила спину, в її очах спалахнули давно згаслі вогники; вона з невимушеною гідністю кивнула Алі та попрямувала до виходу – новою легкою ходою, що насправді була майстерно прихований танок. В салоні запала тиша; грюкнули двері, Ліда зникла – і все потонуло в гудінні фенів, дзижчанні машинок, брязканні ножиць і пронизливих голосах клієнток. Аля здригнулася – щойно не було цих нав’язливих звуків і запаморочливих запахів, щойно в салоні лунали безжурні голоси небесних створінь, щойно… Хтось грубо смикнув її за рукав, і вона повернулася до роботи. Хвилюватися в салоні почали години за три. За вікнами сутеніло, робочий день добігав кінця, а Ліди все ще не було, хоча за всіма передноворічними розрахунками вона б вже мала повернутися. Коли ж височезні, оздоблені колоссям і зірками двері салону зачинилися, прикрашені табличкою ЗАЧИНЕНО, перукарки зібралися на нараду. Вердикт оголосили швидко: не встояла наша Ліда, трималася-трималася, та й не встояла: пропила гроші на апельсини, а тоді й понеслося-полетіло, певно, і «аляска» пішла туди ж, на оковиту… Аля відчувала на собі погляди, хтось раз у раз торкався її плеча, вона чула співчутливі запитання – «а як же ти додому, морозище ж який?» – але їй здавалося, що всі довкола сповнені прихованої зловтіхи; вони не раділи, коли Алю ощасливила її «аляска», зате тепер, коли «алясочка» загула, їм добре, тепер їм по-справжньому добре… Аля, ледве стримуючи сльози, відвернулася в куток. Хтось приніс Лідине пальто та накинув Алі на плечі – мовляв, бери, а завтра ми Каті скажемо, вона твою стару курточку принесе, хтозна скільки Ліда тепер гулятиме, це ж вперше, такого з нею ще ніколи не було. Аля заридала та скинула з себе пальто – ні, ні, тільки не це! Вона зателефонувала додому, що ночуватиме в подруги, а сама залишилася на ніч у салоні, аби тільки не виходити на вулицю в тому страхітливому пальті. Спала вона погано, весь час прокидалася, розбуджена гудінням вантажівок, гарчанням бульдозерів і брязканням лопат – сніг на Хрещатику прибирали до ранку. О дев’ятій розпочався робочий день – ніби такий, яких вже були сотні, та водночас інакший; Аля як ніколи відчувала своє неповноцінне, принижене, непевне становище – в салоні, і в житті загалом. По обіді прийшла заплакана Катя, зняла з себе та повернула Алі осоружну курточку – ні, мама не приходила, вибачте, будь ласка, мені так соромно. Катя вбралася у Лідине пальто та й пішла під одночасне співчутливе похитування багатьох голів; всі перукарки на мить покинули голови клієнток і похитали їй услід, мовляв, «бідака ти, бідака». Клієнтки також похитали головами, чи то на знак солідарності, чи то обурившись неувагою. А за три дні до салону навідалася міліція. Доволі молодий, але виснажений, назавжди втомлений та наче вогнем попечений чоловік спочатку завітав до директорки, та викликала заступницю, заступниця – Алю. Доки та йшла до кабінету, салоном прошелестіло: «Ліду вбили!» Обличчя полотніли, ножиці падали на встелену волоссям підлогу, перукарки та клієнтки витріщали на Алю очі, й вона крокувала до кабінету, немов уві сні, наче крізь воду – таку густину мали ті погляди. Чоловік запитав, коли Аля востаннє бачила Ліду, про що розмовляли, куди та пішла та в що була вдягнута. Коли слідчий переконався, що Аля була в салоні останньою, хто спілкувався з Лідою, він попросив керівниць вийти, витягнув із потертої папки сірий бланк і заходився розпитувати, тепер вже про Алю, та все записувати. Коли та відповіла на всі питання, неуважно продивилася протокол та поставила підпис там, куди він тицьнув пальцем, слідчий сховав аркуш в папку, підвівся та пішов, не промовивши слова ані до директорки, ані до Алі. Коли двері за ним вже зачинялися, Аля не втрималася та запитала слідчого: – Що сталося? – Вбито її, - кинув слідчий та й пішов. – А… моя «аляска»?! – вихопилося в неї. Слідчий застиг у дверях, зо хвилину дивився в підлогу, ніби силуючись щось пригадати, тоді глянув на Алю так, наче бачив її вперше, та відповів: – Не було на потерпілій ніякої «аляски», – і зник за дверима. Коли Аля повернулася з кабінету, в салоні ще панував шок, але досить швидко він минувся, і серед жінок поточилися тихі розмови. Шкодували за вбитою Лідою, бідкалися про осиротілу Катю, хитали головами про «які часи», нарікали на оковиту, від якої сама біда і більше нічого, он із Лідою як сталося… Точилися вони так, точилися, аж доки Аля не почула за спиною чиюсь репліку: – Нащо було цабе з себе вдавати, на-тобі мою «аляску», може, й досі жива була би Ліда… …Аля замовкла, а її пальці, які щойно, наче метелики, пурхали над шевелюрою клієнта під її розповідь, завмерли. Мало не 30 років, що минули від тих подій, зникли, наче їх не було, і вона знову стояла посеред салону на Хрещатику, учень перукаря, Аля-Аляска, якій щойно принесли страшну звістку. – А що було далі? – раптом запитав клієнт, про якого Аля на мить забула. - Далі? – перепитала Аля. – А далі… далі були мальвіни, дольчіки, шкіряні куртки та плащі, ангорка з люрексом, кросівки та костюми адідас… – і Алині пальці знов запурхали над шевелюрою клієнта, наче метелики. I.2021

ID: 901454
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.01.2021 07:17:22
© дата внесення змiн: 16.01.2021 10:43:17
автор: Максим Тарасівський

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (57)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Ulcus, 16.01.2021 - 09:12
шкода, що так... хотілося веселішої історії, але не зміниш того, що було. чомусь у російськомовних текстах я взагалі не бачу у вас помилок, а тут є трохи такого, механічного: «не личило», «по апельсини», «Алині» (отут я сумніваюся, чи не Аліні, але ж Галя - Галині, то Аля - Алині)
 
Максим Тарасівський відповів на коментар Ulcus, 16.01.2021 - 10:12
Ви ж знаєте, який я грамотєй в українській! - ну і от. Дякую, зараз виправлю, спасибі Вам. А щодо історії... - я й сам волів би іншого фіналу, але вона до нього ніяк не йшла, ну, просто зупинялася на півдорозі або й вертала назад.
Дякую 16
 
Максим Тарасівський відповів на коментар Ulcus, 16.01.2021 - 10:45
Так, за правилами, від іменників 1 відміни присвійні прикметники творяться за допо­могою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної осно­ви г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.
Але мені здається, що варіант Алин/Алині дещо плутає імена Аля-Аліна та Ала. Треба було назвати перукарка Алька, тоді би було Альчин smile
 
Ulcus відповів на коментар Максим Тарасівський, 16.01.2021 - 11:00
а історія правдива чи вигадана?
 
Максим Тарасівський відповів на коментар Ulcus, 16.01.2021 - 11:05
Хороша історія не буває цілком правдива, але в цій вигадка майже не торкається її суті, хіба що форми. Такі заклади як лікарні, перукарні, суди, поліція так і рясніють історіями, сідай та пиши
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Довірливий
Svitlana_Belyakova: - Наївний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Довірливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Парубок
Genyk: - Матеріал чолвічий
Синонім до слова:  Вода
Genyk: - Розчинник природний
Синонім до слова:  Локдаун
Enol: - Самообмеження
Синонім до слова:  Колектив
Enol: - Ганза
Синонім до слова:  Вода
Enol: - Лімфа
Синонім до слова:  Щасливий
Enol: - Вознесений
Синонім до слова:  Відсторонитися
Enol: - Усамітнитися
Синонім до слова:  Алкоголь
Enol: - Стерилізатор
Синонім до слова:  Парубок
Enol: - Хлопак
Синонім до слова:  Синонім до слова
Enol: - Спустошення
Синонім до слова:  Синонім до слова
Пантелій Любченко: - Шлях від родин до помин.́
Знайти несловникові синоніми до слова:  Парубок
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Сніг_на_голову: - відчужитись
Синонім до слова:  Щасливий
Галя Костенко: - Окрилений, (ой, задача не з легких :thil_02:)
Синонім до слова:  Відсторонитися
dashavsky: - Змитися.
Синонім до слова:  Щасливий
dashavsky: - Богообраний.
Синонім до слова:  Алкоголь
dashavsky: - Чмаѓа.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Щасливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Genyk: - Вмити руки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відсторонитися
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Алкоголь
Genyk: - Два в одному
Синонім до слова:  Алкоголь
Чайківчанка: - Брага, сивуха , чорний змій.
Синонім до слова:  Колектив
Дружня рука: - випивайки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Синонім до слова
Алексей Пустовит: - Доля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Синонім до слова:  Локдаун
mirmak: - карантин
Синонім до слова:  Старатися
Genyk: - Налягати
Синонім до слова:  Забути
Genyk: - Вимкнутися
Синонім до слова:  Локдаун
Genyk: - ЗЕПРЕЗИДЕНТ
Синонім до слова:  Забути
НАСТУРЦІЯ: - Збайдужіти́́
Синонім до слова:  Забути
Svitlana_Belyakova: - відболіло
Синонім до слова:  Старатися
Svitlana_Belyakova: - йти цілеспрямовано
Синонім до слова:  Вода
Svitlana_Belyakova: - Прародителька
Синонім до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'тати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'ятати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Старатися
Катинський Орест: - Прагнути
Синонім до слова:  Вода
Катинський Орест: - Вовня
Синонім до слова:  Старатися
Г. Орел: - Пнутися.
Синонім до слова:  Новий
Г. Орел: - Неношений, незаношений, незатертий.
Синонім до слова:  Колектив
Г. Орел: - За'пряг, одноза'пряжці.
Синонім до слова:  виноград
Г. Орел: - Винодар.
Синонім до слова:  Плед
Г. Орел: - Теплоохоронець.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Старатися
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Вода
dashavsky: - Купіль
Нові твори