Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Родвін: Івасик Телесик. Дуже сташна казка. 5+ - ВІРШ


Родвін: Івасик Телесик.  Дуже сташна казка. 5+ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1

Пошук


Перевірка розміру




Івасик Телесик. Дуже сташна казка. 5+

Родвін :: Івасик Телесик.  Дуже сташна казка. 5+
Жили старе́нькі дід та баба. На ху́торі, поза́ селом. Багатий дім, міцна садиба, Усе в достатку в них було : Садок розкішний біля хати, Товар в кошарі, а в хліві Воли доріднії, рога́ті, Гладкі́ корови і телята, Відбірні коні, ще й лошата, Кудлаті вівці в загоро́ді ! А що росло там, у горо́ді ... ! В башта́ні - кавуни пузаті, Горо́дини було немало. А в погріба́х - що там каза́ти ! Буяли мальви коло хати, Ще й гуси ва́жно походжа́ли... Плеска́лись ка́чки під вербою... Хатки́ до озера тулились, З кришта́льно чистою водою. В ній місяць з зо́рями купались, А ве́рби в озеро дивились Й за ними тихо підглядали... Лишалось тільки спочива́ти У тихім ра́ю, коло хати... Здавалось, все у них було... Та їм нерадісно жило́сь, Бо Бог їм ді́точок не дав. То дід ходив і все зітхав, А баба Бога все просила Щоб він їм дав дити́нку милу. Тож, якось вітер відірвав Від ве́рби величе́ньку гілку. Дідусь ту гілку в руки взяв І раптом чує голос гіркий : -  Діду́сю, вітром, відломи́ло    Мою коха́ную дитину !    Спасіть її, дідусю, милий !    Не дайте, кри́хітці, загинуть !    Бо їй, віді́рваній, не жити !    Та можна, гілку, врятувати,    Як в руки, лю́блячі, віддати !    І дать, людське́ життя, прожи́ти !       Хай бабця гілку спелена́є    І в люльці, як дитя, качає !    Хай крихті душу начарує,    А Бог їй, ті́льце  подарує...    До ранку пі́сні  хай співає    І душу всю у них вкладає ! Так просить ве́рбичка за гілку, Благає й плаче... гірко-гірко... Дідусь, як плач верби́ почув, То одразу ж, все збагнув ! До баби, по́спіхом, прибіг І, тільки вско́чив на поріг, Кричить : - Стара, шукай пеле́нки, Завтра буде в нас мале́нький ! Хоч баба віри і не мала, Що може бути, з того, діло, В пелю́шки, гілку спелена́ла, І з нею, як з дитям, сиділа ... Не спа́ла,  очі не змикала Й до ранку, ніжно, колисала ... Бога при́страстно молила, Щоб він їм дав дитинку милу... Ще й колиса́ночку співала : - Лю-лі, лю-лі, баю, бай. Спи, верби́чка, засинай, Як, мале́сеньке дитя́тко, Буде в тебе мама й татко... Ве́рба плаче коло хати, Хоче те́бе колисати. - Завтра тво́ї оченята. Будуть в білий світ гляді́ти. Будеш ні́жками ступати Бігати, як усі діти... Баю, баю, баю, бай. Спи, дитинко, засипай... Разом з сонця промінце́м Дзвінко в хаті плач лунає. Дід з розгубленим лицем, З радості, як сонце, сяє, Бо, верби́ці гілочка Обернулась в малючка́ ! Старі́, відтак, і не гадали, Та й Івасиком, назвали ! А щоб, про ве́рбу, пам'ята́ли, То Теле́сиком*, прозва́ли. Росте Івасик, підростає, Швидко розуму надбає. Став він гарний, як та квітка Й не одна порядна тітка, Яка гарних до́чок мала, На нім по́гляд зупиняла. Він змужні́в, став міркувати, Думать про життя, гадати. Пита́ти Діда, про щось ва́жне, А по́тім, якось, Діду й каже : -  Дідусю, милий мій,  рідне́нький,    Я, давно вже, не маленький !    Него́же вдома, пнем, сиді́ти    І геть нічо́го не робити !       Зро́би човник золоте́нький    Й срі́бнеє весе́лечко.    Буду плавать недале́чко,    Ву́дочки візьму́ просте́нькі,    Рибку стану, вам, ловити    Та й смачне́сенько корми́ти ! Відмовляти дід не став, Зра́нку інструме́нт дістав, Човник золотий зроби́в Та й на озеро спустив. Весе́льце срібнеє вручи́в Й напослі́док поучи́в : -  Як буде бабця те́бе кли́кать,    Пливи до бе́режка мерщій !    Бабуся дасть тобі́ обідать !    А, як голосо́к чужий,    То ти зразу ж розверта́йся,    До бе́режка плисти́ не смій !    Відпливай, не оглядайся !    І на клич не відгука́йся !    До бе́рега, де комиші́,    Ти, мій внучку, не пливи,    Рибку там ти не лови,    Бо місця́ там нехоро́ші -    Ні живо́ї там душі !     Отак і повело́сь надалі -   Зра́ння, в човник, внук сідає, Весе́льце срі́бне дістає́ Та й на пле́со  відплива́є. Ло́вить рибку, спогляда́є, Як ве́рби, що біля́ води, Купають віти, сонце сяє... Закви́лить птах, вряди́-годи́ І бабця, з ко́шиком їди, Іде на берег й заклика́є : – Івасику, Теле́сику ! Несу тобі куле́шику ! Ти ж до бе́режка приплинь ! Під вербо́ю відпочинь ! Це я - бабця ! Я прийшла́, То́бі їсти принесла́ ! А Телесик, як те чує, То до бабці враз веслу́є І, як човен в бе́ріг ткнется, То одразу ж посміхнеться, Рибу з чо́вна вигружа́є, Сам у холодок сідає Під розло́гою вербою, Над прозорою водою. Бабця ска́терку розкине : - Пригощайсь моя дитино ! Дуже смачний є куліш, Молоко і пироги... Ще й сорочку передіне... Благо й тиша навкруги ! І верба́ шепоче в тиші - Мій Телесик, дорогий... По́тім, смачно попоївши І водиченьки попивши, До дво́ру, бабцю він проводить, Бо старенька важко ходить. Добре у Івася серце... В човник золотий сідає, Срібне знов бере весе́льце, Берег тихий покидає, На пле́со, крадькома́, веслу́є Й до зірни́ці вудкарю́є... А в те́мнім лісі, за озе́рцем, В хатині, із сліпим віконцем, Й чадни́м, кіптя́вим каганце́м, Старезна відьма проживала. Бездушна, із жорстоким серцем. Їй скільки літ - сама не знала. Діто́к, бувало, вона крала І приворо́том гендлюва́ла. З кості́ була в неї нога, І зва́лася - Баба́ Яга ! Ба́ба заздрісна була ! Про Івася, як прознала, Чуть від жовчі не сконала ! Аж кази́лася зі зла ! Сидить над казано́м, чаклу́є, Івасика впійма́ть планує. До о́зера часте́нько ходить, Лежить тихе́сенько в кущах І зи́рить - хто коли приходить, Чату́є довго, в комиша́х, Як кличе бабця - вона чує, І хто що каже - вона слуха, Бурмоче щось, шоро́шить вуха ! Глядить на воду і колдує... І так Яга наколдува́ла, Що бабця, в лісі, заблукала... До озера не йде, кружляє, Неначе в потімках блукає ! А відьма в комишах сидить, Весь час за Йвасем підглядає, Де бабця бродить, добре знає, Тож, грубим о́кликом, кричить : – Івасику, Телесику !    Несу тобі кулешику !    Ти до бережка приплинь !    Під вербо́ю відпочинь !    Це я - бабця !  Я прийшла,    Тобі їсти принесла ! Та Івасик все те чує, Він до баби не веслує ! Знає - голос той чужий ! Грубий, хрипкий та ще й злий ! Тож одразу розвернувся, Гребти в бе́ріжок не став, А відплив, та оглянувся, Ще й рукою помахав... Каже :   - Знаю, знаю ...  Так бабуся не волає.  Бабці голос - то він свій,  Ніжний, милий, не дурни́й !  Та й поплив, тихе́нько, далі... Відьма, як таке почула, То одразу все збагнула ! Та від злоби аж завила, Що, ні́жним, голос не зробила ! Скорі́ше в ступу, Баба сіла, Та й до кузні полетіла. Ще й розмахує мітло́ю, Високо над головою ! Коло кузні приземлилась, Слухає - кується сталь ! Хто кує там, придивилась, В кузні - молодий коваль ! Відьма пильно оглянулась : -  Молоде ще, та зелене ... Потім хижо  посміхнулась : -  Будеш слухатися мене ! Ти́шком-ни́шком колдувала, Чари чорні напустила, Зазвала́ нечисту силу Й коваля - зачаклувала ! Своє лице зачарува́ла - Обличчям панни оберну́ла ! Горбату спину розігнула, І в воротах кузні стала... Коваль роботу, вмить, відклав Й слухать відьму розпочав ! Потім, приязно, всміхнувся Й відьмі голосок скував ! Гарний, ніжний, як в бабусі. Як зробив він - поверну́лась, Чуть посиділа в кущах Та й сховалась в комишах. Таї́лась довго, чаклувала, Щоб бабуся, ще блукала, Щоб Івася не шукала, Та й злодійству, не мішала ! Потім тихо  визирає, Як злодійка, оглянулась - Ні душі, навкруг, немає ! Стрепенулася, пригнулась Й ніжно,  з комишів, гукає : –  Івасику, Телесику !     Несу тобі кулешику !     Ти до бе́режка приплинь !     Під вербою відпочинь !     Це я - бабця !  Я прийшла,     Тобі їсти принесла ! Телесик, ніжний голос, чує, Прямо в комиші веслує. Та бабусі він не бачить І не тямить, що це значить... Човен в комиші́ уткнувся, Телесик, на́вкруг, огляну́вся. Де ж та милая бабу́ся !? І, як тільки відвернувся, Відьма, з комиші́в, скочи́ла, На спину Йвасика, повисла, Пазури, як клі́щі, стисла, Хлопця, ни́цьма, повалила, Та й вірьовкою скрутила ! В мішок кропи́в'яний запхнула, Кляпом рота затулила І до дому потягну́ла ! Притягла мішок до хати, В двері стала громихати : - Оленко, дочко відчини, Замки, у дверях, відімкни ! Будеш за́раз піч ладна́ти І вечерю майструвати ! Хутко треба ж бо зліта́ти Вурдала́ків в гості звати ! Сильно натопи в печі, Щоб каміння розпадалось ! Теле́сика, в печі́, спечи́ ! Гулять бу́дем, щоб згадалось! Щоб земля дрижала й небо ! З'їсти нам Івася треба ! Доки він по світу ходить, В нас нічого не виходить ! Стало важко ворожити Треба йо́го з світу зжити ! Відьма знову в ступу сіла, Кли́кать го́стей полетіла. Ще й розмахує мітлою Ви́соко над головою. До́чка вдома залишилась Дров у хату наносила, Піч на кухні розтопила. Потім в лю́стро подивилась. Я́ка ж га́рна молодиця, І рум'яна й білолиця ! Підморгну́ла, посміхнулась Ще й на місці крутонулась. Але лю́стро їй брехало, Щоб Оленка не тужила, З лю́стром відьма ворожила, Що́би правди не сказало... Бо була дочка́ не мила, Кривобо́ка, свинори́ла. А натура - зла сердита, А іще..., боюсь сказати, Де було в неї копито, Що́би вас не налякати ! Піч нарешті протопилась, І від жару розкалилась, Аж каміння вже тріщить ! Відьма, в захваті, вищить ! За́слінку, скорі́ш, відкрила, Враз лопату наладна́ла, Й коло пе́чі примостила. Міх, з Івасиком, дістала, Розв'язала, заглянула, Кляп із рота витягну́ла, Бо цікаво, вельми, знати, Як малий буде вищати ! За барки Йва́сика взяла Й до пе́чі, швидше, потягла ! ! ! Тягне й тягне, аж креко́че, Сли́на з па́щеки точи́ть, Так пече́ні з'їсти хоче ! Й хри́плим голосом кричить : - Сідай, Телесик, на лопату! - Так я ж не вмію ! Як сідати ?! А відьма далі напира́є : - Давай, давай, я добре знаю ...!   Сюди ось ногу поклади !   А-ну ! Давай...! Да не туди !   Руку дай ! Який незграбний !   Коліна, гарненько, зведи !   Ну ось ! Який же ти безладний,   Безтолко́вий і нескла́дний !   І ні туди, і ні сюди ...! - Хіба, щоб хтось це показав... - Івасик жалібно сказав . - Раніше, я не лазив в піч,   І не втямлю, в чо́му річ... - Ну ти, Івасику, тупак !   Дурний, як пробка, я гляжу !   Гаразд, я зараз покажу́ !   Дивись, навчайсь ! Ось треба так !   На лопату відьма всілась,   На Івася подивилась,   Палець вгору підняла́. - Дивись, учись !  -  Такі діла...               А Івась не розгубився, За лопату він вхватився, В піч гарячую жбурнув, Ще й заслі́нкою припнув !  Хату шви́денько замкнув І щосили дременув ! Тільки вибіг за ворота  Ра́птом чує - гості йдуть ! Суне вся́кая мерзо́та ... Щоб не стрітися з Ягою Івась влігся під вербо́ю, Та й не дише, щоб не чуть ! По стежці, се́ред бу́йних трав, Йшла й горла́нила пісні, Злої не́чисті орава. Мавок троє - всі красу́ні, Криве́нький Лісови́к кудлатий, Відьма́к почва́рний і горбатий, Страшни́й зубастий Вовкулака, Потворний, лютий Вурдалака. Русалка ззаду, ледь встигала,  То так пха́лась, напроло́м, Що тим, риб'ячим хвостом, За колю́чки зачіпля́ла, То йо́йкала і чортихала, Ще й луско́ю, риб'ячо́ю, Стежку де-де посипа́ла.  Яга ішла пере́д юрбо́ю, Сту́пу, із трудом, тя́гла, На плечі́ мітлу несла, Бубоні́ла щось з собою, А як до воріт дійшла, Зразу ж носом повела... Тут Івась не розгубився, За гілку-дру́гу міцно взя́вся, До ве́рби міцно притулився Та й на самий верх забрався ! Та карга,́ все одно, не вчула, Бо як носом потягнула Пече́ні запах - на весь ліс, Легенький вітерець розніс ! Скоріш за клямку потягну́ла, А тут замкну́то, от досада Куди ж Оленка та гайну́ла ?! - Що за ді́ло, де ж те чадо ?! - Оленка, Йо́жка відчини, Замки́ у дверях відімкни́ ! Відьмака́ я зазвала́, Вурдала́ку привела́ ! Всі зави́дні женихи... Готуй ви́на й келихи́ ! З'їсти нам Івася треба ! Потім видам заміж тебе ! Та Оленка не озвалась, Як Яга не зазива́ла : - Та куди ж запропасти́лась,   Доню мо́я люба, мила ?   Що, пече́ні вже наї́лась,   Та й на гу́льки полетіла ?   Добре, добре, ждать не бу́дем   Ну а далі якось буде...   Відімкнула відьма хату, Всілось не́чисті багато, Ледь русалку не вдави́ли ! Вона йо́йкнула й завила, Й ближче до печі́, підсіла ... З пе́чі витягли лопату Й почало́сь, в нечистих, свято ! Враз печеню розділи́ли,   Хмі́льні ви́на наливали, Пили довго і співали І, нарешті, все пожрали ... Добре, добре попоїли Потім сва́йби захотіли... - Де Оленка ?! - Всі кричать ! - Будем заміж видавать ! Повискакували з хати Та й давай Оленку звать ! Ще й в траві давай качатись. Ричать, виють, верещать : - Покоти́лись, повали́лись ! М'ясця́ Теле́сика наїлись! - Де Оленка ?! Скільки ждать ?! Будем заміж видавать ! Так вони весь час кричали, Всю траву геть потоптали ! Та такий стоїть бедла́м ! Крики, вереск, тарарам, П'яні ви́крики з юрби... А Телесик із верби: – Покоти́лись, повали́лись,    Відьмочки м'ясця́ наїлись! Вони слухають:  - Хто там ? Знову шум і знову гам :   - Повали́лись ! Покоти́лись !   Ми Івасика вже з'їли! А Телесик розгніви́вся, Він до ни́зу подивився Та як крикне тій юрбі Із високої верби́ : – Покоти́лись, повалились,   М'ясця́ Оле́ночки наїлись! Вони вчу́ли, гам затих. Сти́хли вигуки і сміх... Стали тут вони вслухатись Та навколо придивлятись. - Хто кричав ?!   -  Давай шукати... Ма́вки й Лісовик патлатий, Відьма́к почва́рний і горбатий - Всі з травички підхопились, Стали і заціпені́ли ... Думають: - Кого ж ми з' їли ... ? ! Вовкула́ка й Вурдала́ки Вже скрутили кулаки́, Повишкі́рювали ікла - Битись бу́дуть залюбки ! А русалка - та принишкла, Вгору голову задрала,  Задкува́ла й міркува́ла: - Як скоріше дати драла ... Відьма вгору подивилась, З люті чуть не удавилась ! Бачить - Йвасик, на вербі ! - А де ж Йо́жка?... Щоб тобі !!!             Відьма, зразу ж, в ступу сіла, І як коршак налетіла. Ще й розмахує мітлою Високо над головою. На Івасика летить, Зараз буде його бить ! Буде бить його мітлою, Но́венькою, вербово́ю ! А Телесик посміхнувся Й ніжно до мітли звернувся : - Ве́рбо, сестронько моя,   Ти ж такая, як і я !   Що ж ти ві́дьмі догоджаєш   І на мене нападаєш ?!    Ми ж вербо́ві - я і ти !   Ми ж бо рідні, як брати !   Давай, спільно, воювати,   Ра́зом нечисть лупцювати   Й по́гань цю перемогти ! А мітла, це як почула, На́че дикий кінь вбрикну́ла ! Ви́рвалась з відьмачих рук І літає наче крук ! Соколом у вись злітає Й наче ко́гут нападає ! Стала витися й кружити, Івасика боронити ! А як битись - добре знає ! То й рішуче нападає ! Стала відьом лупцювати І ганяти кругом хати ! Всім дісталось від мітли ! Ма́вкам трьом - по голові, Лісовику́ кудлатому, По тім'ячку патлатому ! Вурдалаці - по мордяці ! Той злякався - просто жах ! І сховався десь в кущах. Вовкула́ка й Вурдала́ки Вже не крутять кулаки́, Бо завзя́тая мітла Тричі, по руках дала ! А русалка не втекла ... Цій, почварі, так попало, Що хвоста їй відірвало ! Щоб не пха́лась напролом, Й своїм ри́б'ячим хвостом, Де попало не метляла, За колючки не чіплялала, Та й, поганою лускою, Стежку не пересипала ! Але й відьма мала силу, Враз вона поворожила, В мітли силу відняла́, За рукі́в'ячко схватила, В піч верби́ченьку закрила ! Спалахнула, і до тла, У вогні, мітла згоріла ! Відьма знову в ступу сіла, Але ступа не злетіла. Бо не може без мітли... - От такії, брат, діли... Тоді гості позбігались, Під вербо́ю всі зібрались. Стали кмі́тить-мізкува́ти, Як Івасика дістати. Ма́вки довго не гадали Лиху думку нараджа́ли : - Ми на де́рево залізем, До Івася добере́мось, І, як тільки дотягне́мось, З ве́рби швиденько ізні́мем, Вниз його швирне́м як кеглю, Хай рзі́б'ється об землю ! В піч його покладемо́ Ну, а потім - і з'їмо́ ! План цей ра́зом ухвалили, Мавок вгору підсадили, Ті полізли вверх, як кі́шки, В крону вже залізли трі́шки, Та верба́ своє зробила - Ніжно, то́нкими гілка́ми, Як дівочими руками, За стан ма́вок обкрутила, Ру́ки-ноги пов'яза́ла Та й до себе прив'яза́ла. Вися́ть, як на липу́чці мухи, Безпора́днії, без руху. Ще трі́шки - й ди́хати не стануть, Ніяк Івася не дістануть ! Івась все бачить і глузує, Сміється так, що відьма чує. - Давай Яга́, залізь до ме́не ! Тут мі́сце є зручне́, зелене ! Верба́ обніме тебе ніжно, За ру́чки ві́зьме і за ніжки ! Ласка́во ві́ттям спелена́є, Давай же, лізь, тебе́ чекаю ! Стара Яга, як те узріла, То Від злості почорніла ! Всю не́чисть ставить в один ряд Й задає́ такий наряд : - Всі до ве́рби підійдіть, Як бобри́, її гризіть ! А як ве́рба упаде, Він не ді́неться ніде́ ! Тут-то ми його́ й спіймаєм ! Він ніку́ди не втече́ ! Йо́го ра́зом залома́єм, В піч закинем і спечем ! Ви́на в чари ми наллєм І Оленку пом'янем ! Кістки́ Івася обгризе́м Та й тихенько спать підем ! Вся нечи́стая орава, Де́хто зліва, де́хто справа, Дружно ве́рбу обступили Та й гризуть, що було сили ! Тирса з-під зубі́в летить, А верби́ці так болить... Гі́лкою вона махнула, Го́лову кому́сь звернула, В пику відьмаку́ попала   Так, що зуби вилітали. Ну а решта - ті гризу́ть. Тільки ля́скіт ще́леп чуть ! Івасик чує - ке́пська справа ! Ве́рба довго не встоїть ! Гляди́ть, аж від верби́чки, справа, Клине́ць гусе́й, у даль, летить ! Івась привстав, змахнув рука́ми І дужим голосом кричить : - Гу́си, гуси, сіре пір'я   Летите́ ви над подвір'ям,   Де дід із бабцею живуть,   Мене́, давно, додому ждуть !   Зараз ве́рбу Яга звалить,   В пі́ч, мене́, живце́м поса́дить !   На кри́лоньки мене́ візьміть,   До діда й бабці віднесіть ! Клине́ць гусей далі летить. Летять, зібра́лись в дальню путь, А крайній гусь йому й кричить : –  Хай тебе бі́лії, візьму́ть ...! А ві́дьми все гризуть-гризуть... Івась глядить - нікчемне діло ! Бо ве́рба, вже давно тріщить ! Аж зи́рить, від верби́чки, вліво, Клине́ць гусей повз них летить. Івась стоїть, маха́ руками, З останніх сил, до них кричить : - Гуси, гуси, біле пір'я   Летите ви над подвір'ям,   Де дід із бабцею живуть   Мене, так довго, вдома ждуть.   Ве́рбу зараз  Яга звалить,   В печі́ мене нара́з зажарить !   Мене на крила підніміть,   До діда й бабці віднесіть !  Клине́ць гусей далі летить,  Вже далеко, над полями,  Летять, вима́хують крила́ми,  А крайній гусь йому кричить : – Нехай тебе́ візьме маленький,   Общипаний і чуть кривенький ! Один, як перст, дрібни́й, бідне́нький, Сидить Телесик у журбі Один, сердешний, на вербі́, На висоті гойда́ється Та видно все кінчається, Тріщить верба, шатається ! Яга вже стовбур догризає І в дикій злобі торжествує Та раптом стра́шний хруст лунає То відьма зуби вщент ламає ! А Йвасик все це добре чує ! І він з надією гадає, Що без відьминих зубів  Ораві не здолать верби ! Та відьма марно час не гає, Прудко в дім вона біжить, Серва́нт на кухні відкриває, Буте́ль з полиці виставляє, Сама, з кортя́чки, аж дрижить ! Бо там, під ме́ртвою водою, Покрита чо́рною іржо́ю, Залізна ще́лепа лежить ! Та ву́зьке горло в бутеля́, Рука́ не влізе, аж нія́к ! Відті́ль, щоб ще́лепу  дістати, Треба довго колдува́ти... Яга швиде́сенько схопила, Об зе́млю, хрясь його́, щосили ! Буте́ль, у друзочки,  розбила, Щеле́пу, з долу, підхопила І, тремтя́чою рукою, Разом із чо́рною іржою, У чорну па́щеку втули́ла ! Та й знов, до справи, приступила, Гризе, залізними зубами ! Немов кова́льськими кліща́ми, В бідне́ньку ве́рбочку вчепилась, Аж і́скри навкруги летять ! Ще залиши́лося чуть-чуть Ще мить і ве́рбі не встоять ! А ві́дьми все гризуть-гризуть... Івась відчу́в - діла погані ! Верба́ вже хи́литься, ще мить ... Аж бачить, до верби́чки, прямо, Мале́нький гусачо́к летить. Стомився, ледь маха́ крила́ми Й тужливим голосом кричить : - Івасику, Телесику, Верби́ сино́к ріднесенький, Гусей клине́ць куди подівся ? Бо я, один, від них відбився. І я, нія́к, їх не знайду́, Тож заблука́ю й пропаду ! Де той клине́ць, Івасик знає Та й гусачку́ відповідає : - Гуси, гуси, біле пір'я,   Пролітають над подвір'ям,   Там дід із бабцею живуть.   Вони, додому, мене ждуть !   Візьми́ мене, то я вкажу   Дорі́женьку до то́ї хати !   Над нею треба пролітати !   Та ще й, де гуси, розкажу !     В блакить небесну, піднеси,   До діда й бабці віднеси!   Бо ве́рбу, зараз, Яга звалить,   Мене, нара́з, в печі́ зажарить ! - Сідай,  -  Йому гуса́к гукає, - Як так, то ра́зом політаєм ! На крила Йвася підхопив І в блакитне небо змив ! Верба́ нара́з всіх сил лишилась, У небо глянула, з тугою, Затріщала, повалилась, Непідйо́мною ваго́ю, На хату відьми навалилась... І ві́дьми бри́дкую халу́пу, Немов горіхову шкарлупу, З жахли́вим тріском, розчави́ла. Ягу верби́ця теж дістала. На неї тя́жке гі́лля вклала ! Та так, що як її дістали, То з миром вже вона лежала Й повітря ротом не хапала ! Тож зуба́стий Вовкула́ка Із почва́рним Відьмако́м Похова́ли відьму злую Їм не рі́дную, чужу́ю. Недале́ко коло хати ...    Та й пішли собі в світи́  Десь за море мандрувати... Івасик ве́рбочку покинув, І в небо си́нєє полинув... Полетіли над полями, Над зеленими гаями... Долетіли до подвір'я, Де  дід із ба́бцею живуть, Там його, так кріпко ждуть ! Пролетіли над верхів'ям, Над подвір'ям покружили Та й на при́чілку усілись. Сидить Телесик на причі́лку, А Дід бабі й каже гірко : -  Де ж те наше внученя́ ?    Може й кісточо́к нема...?    Чо́вник золотий стоїть,    Носом в беріжо́к уткнувся...    От би зараз, у цю мить,    Наш Івасик повернувся. Бабця в хаті прибиралась, Пиріжки з печі дістала, Діду сумно посміхнулась Та й зажурено сказала :   - Візьме́м собі по пиріжку́... А Івась із при́чілку: - А мені, Теле́сику ? Чи то бабці при́виділось ? Чи вже ма́рить розпоча́ла ? Вона трішки помовча́ла, Діду в очі подивилась Та й тихесенько сказала : -   Ми візьме́м по пиріжку́ ... А Телесик з при́чілку : -  А мені,  Івасику ? -  Діду, діду ти щось чуєш ? -  Що ти, бабо, там мудруєш...? Баба швидше до вікна, Таки ж чує, щось, вона ! Вмить віконце розкриває Й на подвір'я виглядає ! Там - Івасик на подвір'ї, Правда, трішечки у пір'ї ! Їхній внучок дорогий, Довгожданний і живий ! Як вони його стрічали - Цілували, обнімали, Да́ли смачно їсти й пити, Переді́ли у все чисте, Все ошатне і барвисте - Що́би хо́роше ходити ! Гусака теж вшанували  ! І поїли й годували. Напрям вірний показали, Ще й пшона з собою дали ! А коли, над їх подвір'ям, Клин гусей, із білим пір'ям, В теплий вирій пролітав, Івась гу́ся проводжав, Ще й сльози́нку витирав... Гусь йому пообіцяв, Навесні,  ще прилетіти, В них на озері пожити, Й ра́зом рибку полови́ти. Потім довго ще стояли І руками вслід махали... *  семантика безпосередньо пов’язана зі словами дитина, деревина, пень. https://ukrainian.stackexchange.com/questions/458/Яке-походження-слова-Івасик-Телесик 04.01.21 - 15.05.2021 р.

ID: 901310
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.01.2021 19:19:15
© дата внесення змiн: 21.05.2021 13:30:40
автор: Родвін

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Катерина Собова, Наталі Косенко - Пурик
Прочитаний усіма відвідувачами (190)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Любов Іванова, 23.07.2021 - 10:37
Скільки ж усього цікавого прочитала!! Ой-йой!!!Це захоплююче і дуже цікаво!!! Аби ж поставити виставу, це було б щось!!!!! 12 12 12 16 16 16 sp sp 021 021 ft ft 019 019 019 icon_flower icon_flower icon_flower icon_flower icon_flower
 
Родвін відповів на коментар Любов Іванова, 23.07.2021 - 13:23
Дякую, пані Любочко, що завітали на мої забуті сторіночки, радий, що такий варіант казочки сподобався.
Боюсь, що для діток казочка задовга.
Та й чи буде цікавою для середнього віку ?
Зараз треба не ступу Язі підганяти, а
літаюче блюдце...

Дякую за відгук, за такий розкішний коментар.

Доброго Вам здоров'я, хорошого настрою і творчої наснаги.

give_rose
 
Штука, 19.01.2021 - 16:50
Чудова казка 12 .в мене є також її варіан але ще не відредагована hi friends
 
Родвін відповів на коментар Штука, 19.01.2021 - 19:13
Буду радий прочитати.
hi
 
Valentyna_S, 16.01.2021 - 17:00
Цікава інтерпретація народної казки, порадував образ верби, отже, вона не тільки викликає зажуру в українських творах, бо плакуча, а й може карати smile clapping
 
Родвін відповів на коментар Valentyna_S, 16.01.2021 - 19:14
Так, і бореться, як будь-яка мама, коли бачить небезпеку для дитини,
з останніх сил...

give_rose
 
Катерина Собова, 15.01.2021 - 15:07
12 12 12 Сніг снігом, але ж казки такі цікаві...
 
Родвін відповів на коментар Катерина Собова, 15.01.2021 - 15:19
give_rose
 
Катерина Собова, 15.01.2021 - 12:11
12 12 Народна казка всім доводить, що добро завжди перемагає, а зло обов"язково буде покаране. Я теж жахаюсь, адже в кожній казці - натуральне вбивство, де діти повинні радіти, що та зла особа таки загинула! Видно так уже споконвіку в нас велося - знищувати все, що не так!
 
Родвін відповів на коментар Катерина Собова, 15.01.2021 - 14:26
Воно то так, але ж не хочеться дітей лякати.
Колись моя бабуся, мені, малому ( чи п'ять, чи шість рочків ) на ніч прочитала казку про бій на калиновому мості.
Страшно до сих пір. biggrin
А тоді не міг очей зімкнути.
Це при тому, що ми не боялись лазити по німецьких окопах і розвалених бліндажах.
Находили таке, що не дай Боже.
Але коли , з усіма подробицями, описують, як одна по одній відрубуютья голови Змію Гориничу то... fright

А взагалі відповідь проста -
не хочеш-не пиши, пиши про сніг ! ( сам собі відповів )
 
Катерина Собова, 15.01.2021 - 08:47
12 12 12 Ваш варіант мені навіть більше сподобався, ніж оригінал народної казки. Це готовий сценарій для дитячої вистави, або ще можна втілити його у лялькову виставу! Моє Вам "Браво!" і найвищі бали!
 
Родвін відповів на коментар Катерина Собова, 15.01.2021 - 10:51
Пані Катерино, дякую за Вашу оцінку.
Дякую, що хватило терпіння дочитати до кінця.
Мене більше всього хвилює жорстокість народних казок. Навіть не знаю, як їх малечі читати. Відьмачка Оленка...Якийсь канібалізм.
А може так, змалечку, колись готували дітей
До тих жахітть, які можуть чекати в житті ?

Уявляю, як п'ятирічне маля спитає: "А що то за печиво, що так гарно пахне на весь ліс ?"
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
inki: - купола
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
dashavsky: - Секс магніти. :D
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Олег Крушельницький: - :hi: Шикарно! :give_rose: :give_rose: :give_rose: :9:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
anna zakohana: - смоктунці :apple:
Синонім до слова:  Набережна
anna zakohana: - прирічкова :22:
Синонім до слова:  Нічний
anna zakohana: - неосвітлений
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Андрій Ко: - Близнючки :D
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Ярослав К.: - Дві хурми
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Тіті :16: :16:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Святі холми
Синонім до слова:  Поринений (у щось)
Пантелій Любченко: - По вуха заклопотаний
Синонім до слова:  Набережна
Пантелій Любченко: - Побережниця, береговиця.
Синонім до слова:  Набережна
Чорнобривець: - Пішохідниця
Знайти несловникові синоніми до слова:  Набережна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Переоцінювати
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Поринений (у щось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Просто
Пантелій Любченко: - не мудруючи лукаво, тупо, як дві пучки ...
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
YarSlav 2018: - Перси , Гори ,......
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Preciso: - Ворота в рай
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Preciso: - Святі горбочки...
Синонім до слова:  Просто
Матео Галицький: - Ізі
Знайти несловникові синоніми до слова:  Просто
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Матео Галицький: - Перса
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Єва: - Розтанути
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
yaguarondi: - Симпл димпл..
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Чорнобривець: - Окорока
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Пуп'янки
Синонім до слова:  Гість, гості
Kameshko: - зайда, відвідувач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Гість, гості
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Нічний
Kameshko: - Досвітанковий, підзоряний.
Синонім до слова:  Гілка дерева
Pismonosiza: - Щупальцы-фролы
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рушник
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Нічний
Артура Преварская: - ноктюрновий
Синонім до слова:  Фіззарядка
S.V.P.: - Тілодриганка, тітотряска
Знайти несловникові синоніми до слова:  Нічний
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Морський берег
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Пробіжка (ранкова, чи вечірня)
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Засмага
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Митник
Mattias Genri: - Митник - взяточник, хапуга...
Синонім до слова:  Перемога
Олександр МкКола-вич: - Миздобули
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Розалія Гріф: - Бюст
Знайти несловникові синоніми до слова:  Митник
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Біженці
Svitlana_Belyakova: - обездолені
Синонім до слова:  Біженці
Т. Василько: - Заволоки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Біженці
Юхниця Євген: -
Нові твори