Знову ранок, знову кава,
Спогади, душа, гортай.
Твої речі на полиці,
Ти казала: «Всі роздай».
Щоб зберіг щасливі миті,
Жив із медом на вустах,
Що нема розлук на світі,
Що чекатимеш між хмар.
І того ми вас не бачим,
Бо ви сонечко в цей час,
Очі сліпите до сміху —
Це цілуєте ви нас.
А вночі, як охоронці,
Зорі дивляться з небес.
Я дивлюся теж на небо
І мільйон таких сердець.
А цей час усе на місці,
Наче камінь в глибині.
Глибина душі безмежна
І каміння втрат у ній.
І питання в нас ті самі:
Як жить далі? Що тепер?
А ці дні ідуть за днями,
З дня у ніч і з ночі в день.
Бо про щастя забуваєм,
Воно в тих самих очах.
Я дивлюсь, бо так кохаю
І шукаю в небесах.
І сміюся я з тобою,
І з тобою я журюсь.
Не ідуть назавжди люди,
Я за тебе теж молюсь.
І ця ніч мене укрила,
Ковдрою твоїх пісень.
Я між хмарами з тобою —
Час минув, як один день.
Олександр Кармишев
29.12.2020
