Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Дружня рука: Війна за фотони (проза) - ВІРШ

logo
Дружня рука: Війна за фотони (проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Війна за фотони (проза)

Дружня рука :: Війна за фотони (проза)
Я бачив сон. То був не зовсім сон:
Яскраве сонце згасло і зірки
Блукали гаснучи в одвічному просторі
Без променів і напрямку; Земля закрижаніла
Крутилася сліпа, чорніючи в безмісячній пітьмі.
Джордж Гордон Байрон 

Так, не за хліб. Не за воду. Не за території. Людство ніколи не могло передбачити, що найдовша, найжорстокіша війна в його історії буде війною за фотони. 
Що поробиш, коли гасне Сонце.  Гасне тоді, коли ніхто цього не очікував. Гасне, хоч ніхто не може цього пояснити. А точніше, ледь жевріє десь там у далині. І променів достатньо на мізерну кількість рослин. Так, є багато рослин, які бояться прямих сонячних променів і люблять тінь. Більше того, вони фільтрують повітря. Калатея, папороть …    
Але такі рослини не формують достатньої кількості вітамінів, таких необхідних людині. А, отже, як виявилось, не достатні для виживання людства. Тому почалася битва за висаджування рослин на поверхні. У пошуках останніх променів, найвдаліших найзахищеніших ділянок поверхні, де ще якось акумулюється сонячне тепло та світло, людина почала переходити межі  добросусідства. Почала вести себе агресивно. Все це отримало бридку назву «виживання» … 
Не менш суворим випробуванням ставав холод. Він теж додавав у агресивності.
Почали вимирати дикі тварини. На арену життя виходили так звані падальники. 
Люди намагались рятуватися, сховавшись у глибинах океану або під землею, де тепло буде зберігатися довше всього. Адже ядро Землі буде все таким же гарячим. Вони вірили, що навчаться вирощувати рослини і тварини в таких умовах. Енергію можна було отримувати за рахунок ядерних реакцій та геотермальних джерел.
Так і мало статись. Але поступово сформувався поділ на сильніших і слабших, а найпривабливішим варіантом було не створити, а відібрати в інших. 
Це приводило де величезної кількості аварій, стимулювало хаотичне виверження вулканів, хімічне забруднення поверхні, непридатність для життя раніше оптимальних і найбажаніших схованок.
Мовчазна депресивна більшість кидалася хаотично з одних сховків в інші, стаючи все меншою і меншою. Агресивна меншість, володіючи ресурсами та нехтуючи людським розумом, спочатку почувала себе доволі непогано навіть у такому світі. Але поступово було зроблено відкриття: гроші, влада, старі технології без науки поступово перетворюються у ніщо.
Планета гинула, втрачаючи будь-які ознаки здорового глузду та віри у будь-що.
………………….
Поруч пролунав сильний вибух. Андрій може б і не звернув уваги на цю звичайну подію останніх днів, якби не дитячий крик. Маленька дівчинка років восьми, зірвавшись у прірву, поступово скочувалась все нижче і нижче. Що там унизу? Цього взагалі не було видно. Але Андрій не міг так просто здатися. Потрібно було якось допомогти.
Так, йому було все байдуже. Абсолютно все байдуже. Не мало значення ніщо у майбутньому. І ніщо у минулому.  Але не це. Але не цього разу. 
Дівчинка полетіла стрімко униз. Єдиним шансом її врятувати було стрибнути вслід не гаючи ні секунди. Що чоловік і зробив. Мабуть у нього просто не було кращої перспективи  на найближчий період життя, як спробувати хоча б ненадовго врятувати чиєсь життя. Чиєсь важливіше життя. 
Дівчинку звали Лізою. Чоловік став умить дядьком Андрієм. Хоч мабуть міг би отримати будь-яке інше ім’я, прізвисько, стати просто ніким, але так було зручніше їй. 
……………….
Тож, вони вирішили. Ідемо до ядра …
…………………….. 
Дві дивні закутані постаті з факелами у руках рушили в напрямку центру землі. Дрібні проходи поступово ставали ширшими. Іноді важко було побачити, що ж там на склепіннях височенних печер. Іноді їх супроводжували ледь помітні тіні невідомих жителів підземель. Але вогонь факелів їх миттєво відлякував.
У них не було з собою ані значних запасів їжі, ані суттєвих запасів води. Вони йшли з безвиході. Розуміючи, що це подорож в один напрямок. Та й там позаду, здавалося, вже нічого не чекало на них. Водночас, радіючи повітрю навколо, земному теплу, тиші …
Дівча вже так не тремтіло та й настрій в обох дещо піднявся. Ставало очевидним, що, чим нижче вони опускались, тим ставало тепліше. Пояснень для цього вони не мали та й не надто переймалися у цей час поясненнями. 
Найважчими були третій та четвертий день, коли віра поступово пропала, а з нею разом танули примітивні харчі. Тоді друзями ставали цікаві розповіді, спогади, навіть нашвидкуруч придумані казки.
Дівчинці було біля восьми років, тож доводилось дивуватися її витримці та силі характеру.
-	Чи десь ще будуть зелені кущі, дерева, … ? Чи десь ще буде добре ранкове сонце і теплий південний вітер?
-	Я не знаю, Лізо. 
-	А що тоді життя, якщо немає цього всього. Чи десь ще будуть інші люди – добрі, веселі, усміхнені?
-	Я не знаю, Лізо. Але я вірю, що там, куди ми йдемо, буде Хтось. Цікавий, добрий, дружній … Інакше все, що ми робимо, позбавлене будь-якого сенсу.
-	Позичте мені частинку вашої віри.
-	Бери майже всю …
Але на сьомий день перед очима сміливців відкрилась неймовірно велика печера з майже червоним чи то небом чи то стелею, по якій в різні боки наче хтось жбурнув чи розсипав незнайомі рослини з зовсім незвичним забарвленням цвіту та пелюсток. Світ поступово ставав фіолетовим, темно-синім, бордовим … Але дихати стало легше. 
Це виглядало дещо дивним, але вони поступово втрачали необхідність говорити. У цьому дивному світі люди отримували здатність читати думки один одного чи навіть внутрішні переживання. Чиєсь хвилювання одразу передавалось іншому. Магнітне поле ядра змінювало не лише рослини, водні потоки, а й самих людей … Вони ставали наче ближчими одне одному. 
……………………….
Це було і страшно і цікаво. Навколо зібрався цілий рій якихось неймовірних незвичайних істот. Вони не скидалися на дикунів з віддалених островів Океанії, як колись це вважалося традиційним розповідати на уроках історії. Усі ці люди видавались значно більше заглибленими в себе, ніж зацікавленими в подіях навколо. А можливо так лише здавалося. Раптом Андрій і Ліза зрозуміли, що  вони намагаються спробувати контролювати їх внутрішньо, через думки. І навіть почали дещо боятися їх. Навіть думка Андрія про саму можливість застосувати силу, обороняючи себе і Лізу, заставила гостей злякано відступити убік. Складалося враження, що у цих людей була повністю відсутня агресія. 
Вранці на них чекала ще одна несподівана зустріч. 
Це були невеликі динозаври еораптори. З опорою на задні ноги, з короткими передніми кінцівками … Швидкі та, як вважається, всеїдні … Однак за найменшої активності Андрія, що приготувався до захисту, динозаври почали утікати. Це вже ставало просто фантастичним. Андрієві та Лізі не треба було боятися цього світу. Цей світ боявся їх. 
…………
У цьому світі можна було б жити. Але щось не давало спокою. 
Поступово це щось ставало все більш зрозумілим. Це був чужий світ. Тут можна було б вижити, але неможливо було б стати щасливим.
Потрібно було продовжувати свій шлях до ядра. 
Річка з розпеченої лави і жахала і притягувала до себе. Але вони відчували, що їм дуже потрібно на інший бік. Двоє ящерохвостих,  упіймані нещодавно місцевими людьми, мали б їм допомогти. Слід було б спробувати. 
………………..
Андрій та Ліза не вірили своїм очам. Величезний мегаполіс простягнувся на десятки кілометрів у них під ногами. Неймовірні незнайомі літальні апарати, височезні не схожі ні на що раніше будинки притягували своєю вичерпністю і довершеністю …
Гостей помітили …
До них наближалося кілька аеромобілів.   Поява невідомих істот та ще й верхи на ящерохвостих тут явно вважалася небажаною. Цей світ  вражав своєю впорядкованістю, раціональністю, спокоєм. А тут такі негаразди …
Роботизовані поліцейські не надто церемонились з прибульцями. На них очевидно дивились як на нижчих істот з ворожими намірами, а не як на братів по розуму.
Ящерів було приспано і відправлено назад.
Людей ж помістили в абсолютно стерильні білі приміщення. Доля видавалася загадкою з не надто передбачуваним розв’язком. Та й навряд чи був сенс переконувати у чомусь роботизованих виконавців чиєїсь волі. Андрій лише вірив, що хтось обов’язково спостерігає за цим здалеку, а тому залишався незначний шанс на бодай якийсь порятунок. Ліза перелякано забилася в кутик кімнати і навіть не намагалася опиратися цій новій небезпеці. Люди почували себе нікому не потрібними піддослідними тваринами.
І ось нарешті їм вдалося  побачити тих, хто залишався за кадром. Надзвичайно висока струнка жінка років тридцяти увійшла у кімнату Андрія.   Її емоційний стан видавав абсолютний спокій, що мимоволі передалося йому. Великі голубі очі спостерігали за ним з цікавістю і водночас без неї. Було зрозуміло, що вона вже бачила таких людей чи то пак вивчала їх. Вона була здивована здатністю людини знайти їх у глибинах планети. А можливо, і чимось іншим, поки що невідомим Андрієві. Першим заговорив Андрій. Хоч це більше було схожим на обмін думками.
-	Якщо не можете залишити дівчинку тут, відправте її назад.   Вона цікава, добра, позбавлена агресії. Вона може стати органічним членом будь-якого суспільства. Вона не порушить вашого спокою.
-	Ви, люди, надто пізно думаєте про своїх близьких. Ви будуєте світ, де виживає сильніший, а потім плачете за тими, кого знищили по дорозі.
-	Правда у тому, що люди різні. І багато хто обирає інший шлях.
-	Так, я знаю. Але більшість їх спалює, вбиває, знеславлює, не помічає … Ви знаєте, що ваш тип загинув. Залишилося кілька сотень, може десятків?
-	Я це передбачав. Тому я вважав гідним провести останні дні, рятуючи когось кращого за мене.
-	Це варто поваги. А чи варто рятувати одного, піддаючи небезпеці сотні, може тисячі?
-	Якщо йдеться про дитину, так …. 
-	Чому ж тоді людство там нагорі закривало очі на тисячі вмираючих дітей в Африці, сотні загиблих мало не щодня у військових конфліктах? 
-	Тому що мій розум і масовий розум різні. Тому що такі як я ніколи не могли сильно вплинути на той масовий розум, який так чинив.
-	Ви хочете сказати, що у вашому світі індивідуальність, окрема людина позбавлена впливу. Її слухають через те, куди чи кому фактично вона належить, а не через те, хто вона є і що вона говорить. Чи це не є видом рабства?
-	Боюсь, що переважно так.
-	Тоді ви так і не перестали бути феодальним суспільством. Ви так ніколи і не були вільними.
-	У нас були спроби, окремі держави, окремі періоди …
-	Так, я знаю … Вас проведуть до Лізи. Ви можете бути разом. Але це суспільство навколо – воно не для вас. Ви тут чужі. Його цінності вам чужі. Ми не знаємо, що з вами робити …
………………….
Космічний корабель поступово набирав швидкість. Андрій, Ліза і кілька десятків андроїдів, які мало чим різнилися з тими, кого ми звикли називати людьми, вирушили на пошуки нового світу … Світу, який став би рідним не лише для них, але й кількох сотень занурених у сон представників земного людства. Тих, кого підземна раса атлантів вважала гідними продовжувати життя. На жаль, так сталось. І це рішення вважалося чи не найбільш гуманним з усіх. 

Фото: https://valentineboot.wordpress.com/tag/%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%D0%BD/

ID:  898460
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.12.2020 16:48:49
© дата внесення змiн: 15.01.2021 21:02:49
автор: Дружня рука

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Білоозерянська Чайка
Прочитаний усіма відвідувачами (353)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

яся, 17.12.2020 - 23:59
ros
 
Дружня рука відповів на коментар яся, 18.12.2020 - 10:30
hi give_rose
 
12 чудово Ви пишете. 23 22 hi
 
Дружня рука відповів на коментар Білоозерянська Чайка, 17.12.2020 - 19:34
hi дякую ... я лише відповідаю на запитання 22 22 give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: