|
За мотивами казки
Шарля Перро
Жила собі на Прикарпатті,
В одні́м селі, в гарне́нькій хаті
Маленька дівчинка. Гарне́нька,
Охайна, добра й чепурненька.
Привітная до всіх була.
Ласка́ва, як світ сонечка,
Для мами - лю́ба донечка,
Хазяєчка мала !
Дівча́тко миле, крім матусі
Мало рідную бабусю.
Та, ве́льми, внученьку любила,
Але із ними не жила́.
А ме́шкала, в другім селі,
В хатині гарній, коло гаю,
На до́брім клаптику землі,
Жила бабуся, хата скраю.
Від хати стежка пролягла́
Крізь ліс, до дуба зелено́го
А потім - прямо до порога,
Де наша ді́вчинка жила.
По ній, до бабиного дому,
Онучка часто пробігала.
Звіряток всіх вона там знала,
І кожна пташка їй знайома !
Край стежки бі́лочки стрибали,
Часте́нько бавились зайчата,
А трохи ближче, коло хати
І внучка залюбки гуляла.
Сере́д фіалок та кульбаб,
Помі́ж ромашок та дзвіно́чків,
Сплітала ді́вчинка віно́чки,
І з ними в гості йшла до баби !
Тож ба́бця я́кось їй, в неділю,
Червону шапочку пошила.
Дарунок вну́ченька наділа
І дуже шапочці зраділа.
У люсте́рко погляділа
І так її уподоба́ла
Що лиш її, надвір вдівала
І дуже чи́нненько носила !
А як сусіди розгляді́ли,
Що шапка їй так підійшла,
То вслід, часте́нько, говорили :
- Червона шапочка пішла !
Якось ра́ненько, матуся
Збира́ гостинець для бабусі.
Поклала в кошик пиріжків,
Горнятко свіжої сметани
Та ще й гаря́ченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
Червону шапочку позва́ла,
В гарне́ньке плаття, наряди́ла,
Рушник у кошик положи́ла
І дуже строго наставля́ла :
- Люба до́нечко, біжи,
По стежи́ні, через гай
Навпросте́ць, до бабці дому.
Їй гостинець передай
Та прибра́тись поможи,
Потім поверта́йсь додому.
Та дивись, моя дитино,
Іди швидко, без зупину,
І ніде́ там не тиня́йся !
Без потре́би не спиняйся !
Манівця́ми не ходи !
По стежи́ні прямо йди !
Із звіря́тками не грайся,
І ні з ким не розмовляй !
Може, квітів назбира́й,
Та й скорі́ше поверта́йся !
Червона шапочка зраділа,
Кошик в руки підхопила.
Та й стате́чно так пішла,
Бо мама їй у слід гляділа.
А як вийшла на стежину,
То помчалась без зупину !
По стежці жва́во тупоті́ла !
Бо дуже там гулять любила...
Стежи́на в'ється під ногами,
Леге́нький кошик з пиріжками...
Пташки́ їй пі́сеньки співають,
Навко́ло білочки стрибають.
Сонце ніжно в небі сяє,
А вітер ніжно обвіває...
Тихо й гарно все круго́м.
Іде пі́дстрибки, бігом.
Як знена́цька на стежи́ну
Ра́птом вийшов сірий звір !
Не зляка́лася, повір,
Бо приві́тну мав личи́ну.
Та й не знала, що хижак
Може ви́глядіти так.
Вовк уважно огляну́вся
По́тім ла́гідно всміхнувся
Дуже че́мно привіта́вся :
- Черво́на ша́почка привіт !
- Добри́день Во́вчику ! - В отві́т.
Звірю́ка ледь не розсмія́вся :
- Гляди́, яке дівча́ попа́лось,
Гарний буде мій обід !
Зранку дуже був голо́дний...
З'їв би зразу, та десь тут
Ліс рубають лісоруби...
Зді́йснить за́дум не дадуть...
Треба я́кось так зроби́ти,
Щоб ніяк не наслідити...
Тож вовк ла́скаво питає :
- Куди іде́ш, я мо́же знаю ?
То до дому проведу́...
А то - й доро́гу прокладу...
- Та недале́ко, за ліско́м,
Від лісу перша, бабці хата.
Там гарний дво́рик із садком.
А ще - там кіз в дворі́ багато !
Несу бабу́сі пиріжків
Горня́тко свіжої сметани
Та ще й гаря́ченьких млинці́в,
Таких, що прямо в роті тануть.
- То добре. Каже вовк.
Погля́нь, навко́ло стільки квітів !
Чого́ тобі́ куди́сь спіши́ти !
Це ж са́ме краще місце в світі !
Гляди́, он си́ненькі дзвіно́чки,
Он там - ромашки, тут фіалки.
Ти можеш з них сплести́ віно́чок,
Якщо́ часу́ тобі не жалко ...
Дру́жняя тобі порада -
Букет бабусі назбирай !
Які ж тут квіти ! Вибирай !
Старе́нька буде дуже рада...
Прикра́сить ними бабця хату !
Ну, я побіг, бо справ бага́то !
А сам - прямі́сінько до баби.
Навпросте́ць, крізь терени́,
Чере́з кущі та бур'яни,
До дому бабці він прибіг
Та й усівся на поріг.
Сидить на ганочку чекає,
А потім так собі гадає :
- Ки́шки в пузі ма́рші грають,
А дівчи́ська, щось немає ...
На́що тут її чекати.
Треба якось йти до хати !
До́ки внучки я діждуся,
Може ще чим поживлю́ся...
Тоді́ лапи́ще вовк підняв,
- Тук-ту́к...
Тихе́нько він у двері грюка...
- Хто та́м ?
А вовк голо́дний був, звірю́ка,
Тож йо́го, пря́мо, дрож пройня́в,
І сли́на з па́щеки точи́ть...
- Та внучка ж, ти хіба не знаєш ?
Вовк то́нким голоско́м ричить :
- Червона шапка, що питаєш ?
Приніс тобі я пиріжків
Горня́тко свіжої смета́ни
Та ще й гаря́ченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
А бабуся, у той час,
В лі́жечку, якраз, сиді́ла.
Глухе́нька, бо уже стара́,
Зго́рблена і посиві́ла...
Про внучку думала як раз.
І як почула, то зраділа :
- Знаю, зна́ю !
Давно́ на те́бе я чекаю !
Там моту́зочка, тягни́ !
По́тім кля́мочку нажми.
Вовк мотузку потягну́в,
По́тім клямочку натис,
В двері швидко прошмигну́в
І над ба́бцею навис !
На старе́ньку подивився,
Пра́вда, трі́шечки скривився,
Пащу ширше розверзну́в
І бабу́сю проковтнув !
Сам на лі́жечко улігся,
Навіть двері не замкну́в,
Ще й рядни́ною укрився,
Бабин че́пчик натягнув.
Окуляри приладна́в
І на ба́бцю схо́жим став.
Тим часом, внучка в ліс зайшла,
Букет для бабці назбирала,
Та захопи́вшись, заблука́ла
І ледве сте́жечку знайшла...
А як знайшла́, прямки́ до баби
Скорі́ш до дому подала́сь.
Біго́м, ніде́ не зупинялась,
І на́віть, не відволікалась.
З букетом квітів й пиріжка́ми
З горнятком свіжої сметани
Та ще з гаря́чими млинцями,
Такими, що у роті тануть.
До бабці в двір вона влетіла
І в две́рі затарахкоті́ла.
- Тук-ту́к...
Вона щосили в двері стука.
- Хто та́м ?
- Бабусю, я твоя́ онука !
Мені мату́ся кошик скла́ла,
Ну а я все принесла́ !
Принесла́ я пиріжкі́в
Та ще гаря́ченьких млинці́в...
А вовк давно́ її чекав,
Як почув це, то зрадів
І відразу ж переби́в :
- Вну́ченько, я б тебе зз...
Тьху !
Там моту́зочка, тягни́ !
По́тім кля́мочку нажми.
Дівча́ мотузку потягла́,
По́тім клямочку натисла,
У хату ти́хенько зайшла,
Ко́шик міцно в руках стисла,
Привіталась дуже чемно,
Лампу зразу ж засвіти́ла,
Бо було́ в кімнаті темно -
Ще ба́бця, штору опусти́ла...
Нове́ньку ска́терку накрила,
Букет у глечик помісти́ла,
Поближче до віконечка,
Матусі лю́ба до́нечка,
Хазя́єчка мала.
На стіл поклала передачу,
На лавці трі́шечки прибра́ла.
Аби бабцю краще бачить,
Коло ліжка тихо стала.
Але тільки подиви́лась,
То одразу ж засмутилась,
Бо не так, як завсігда́,
Бабуся в ліжку вигляда́ !
Нія́к не втямить, що це зна́чить !
То ще бли́жче підступи́ла,
В морду Вовчу погляді́ла -
Окуляри й чепчик бачить !
Так вона й не зрозумі́ла,
Хто ж там в ліжку спочиває !
По́гляд вгору направля́є -
Бачить - ву́ха на макі́вці...
Тож здивовано питає :
- Бабу́сю, на́що на голі́вці,
У Вас такі великі ву́шка ?
Вовк, розлігшись на поду́шках,
Лапою за ву́хом чу́ха
Й хри́пко мо́вить до малю́чки :
- Що́би краще те́бе слухать,
Солоде́нька мо́я внучка !
Червона шапочка зніти́лась,
У ви́рла вовчі подивилась,
Та й тихе́сенько шепо́че :
- Чого́ на Вашому обличчі,
Такі вели́кі й стра́шні очі ?
Вовк на внучку споглядає,
Слину з голоду ковтає
І дівчинці в одвіт бурмоче :
- Моя ж ти вну́ченька, хоро́ша,
Я ж, кра́ще бачить, тебе хочу !
Внучка враз зніякові́ла,
Низе́нько очі опустила
Узріла лапи... Вовчі, дикі...
- Чому, бабу́сенько, - питає,
- Руки в Вас, такі великі ?
Вовк ковдру, шви́денько, зриває,
Хоче дівчинку злапа́ти !
Він вже ричить, не розмовляє :
- Щоб скоріш тебе хвата́ти
Й дуже міцно обніма́ти !
Червона шапочка злякалась,
Відсахну́лася від згу́би
Та й, налякано, спитала :
- Чого, бабусю, моя лю́ба,
У вас такі гострю́щі зуби ?!
У вовка в горлі, рик клеко́че,
Ско́чив з ліжка він швиде́нько
Зла́пав ді́вчинку й рего́че :
- Ха-Ха-Ха́ ! ! !
- Щоб тебе́ вкуси́ть, мале́нька,
Вну́ченька моя, смачне́нька ! ! !
До внучки ближче він подався,
З нетерпінням облизався,
Пащу ширше розверзнув, і...
- Боже ж мій !
Червону шапочку ковтнув !!!
Потім в ліжко завали́вся,
Дуже сон його змори́в.
Чуть рядни́ною прикри́вся,
Задріма́в він, захропі́в.
Та так гу́чно, що той хро́піт
На усе село стели́вся !
Та вовчи́ську те не в кло́піт.
Він у ліжку забари́вся !
І тікати не хотів !
Але сталось, що в той час
Мимо чистої криниці,
Із рушницями якраз,
Йшли по вулиці мисливці.
Старший з них - вуйко Василь
Був розумний, дуже сильний
Ще й креме́зний, як той дуб,
Чорний ка́птур, чорний чуб,
Правда, сильно кучерявий,
Але ж - хлопець дуже бравий,
Роботящий і моторний.
Добрий, сильний і геть чорний,
Краю на́шім - не чужинець,
Просто - афроукраї́нець.
Дуже добрий но́ров мав.
Все про всіх в селі він знав.
Й за порядком приглядав.
Коло бабиної хати
Ву́йко раптом зупинився,
Сліди вовчі роздивився.
Чуть присів, став мізкува́ти...
Наказав усім стояти !
Потім в тишу став вслухатись...
Потім тихо каже : - Братці,
Баба гу́чно, щось хропе...
З нею, певно, щось не те,
Щось не так, у крайній хатці ...
Треба нам у дім зайти,
Може, чимсь допопомогти...
Увійшли до баби в хату,
На столі - букет багатий,
Повна миска пиріжків,
Горня́тко свіжої сметани,
Гора гаряченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
А у ліжку хтось лежить,
І так хропе́, що дім дрижить !
А з під рядни́ни хвіст торчить...
Та ще й, з просо́ння, щось гарчи́ть !
Мисливці, ни́шком, підійшли́.
І, враз, ряднину підняли !
Бача́ть - в ліжку вовк хропе́ !
- А, вовча́ра, ось ти де !
Ми ж тебе́ давно шукаєм,
Лише хо́ванки не знаєм !
Вовка тут вони скрутили,
Пащу гру́бо розімкну́ли,
Ліхтаря́ми присвіти́ли,
Пря́мо в пузо зазирнули !
А там, у вовка, в животі́,
На са́мім дні, на видноті,
Сидять : бабуся, козеня,
Зайчаток троє, дві корови,
Мале́ зелене жабеня́,
А там і внучка вигляда́.
Усі сидять живі-здоро́ві !
Коли мисливці це узріли,
То, звичайні́сінько, зраді́ли,
Але на вовка розгніви́лись,
Чуть сірома́ху не побили.
Вовк, з переля́ку, весь скули́вся,
В куток під лавкою заби́вся.
Його за бо́ки хлопці взя́ли,
Чо́ботом під хвіст підда́ли,
Догори́ переверну́ли,
І дуже сильно трусонули !
Тоді із во́вчого нутра́,
На білий світ, як із відра́,
Звали́лися - яке то щастя !
Одне мале́ньке козеня,
Зайча́ток трійко, дві корови,
Мале зелене жабеня,
Червона шапочка і бабця
І всі були живі-здорові !
В кайда́нки вовка закува́ли,
По подві́р'ю провели́,
В автоза́к запакува́ли.
Й до звіри́нцю відвезли́.
Посади́ли йо́го в клітку,
На пока́з мале́ньким діткам,
Що́би знали, що хижак
Са́ме ви́глядить ось так.
А ще скажу́ я вам усі́м,
І великим, і малим.
Не треба в ліс сами́м ходити
І з ким попало говорити !
До ко́го йдеш, у ко́тру хату,
Коли ти ви́йдеш і прийде́ш,
І що ти в кошику несеш ?!
Ніко́му не потрібно знати ! ! !
Коли ж ти сам дале́ко йдеш,
То до вся́кого готуйся
І з чужими не спілкуйся !
04.12.2020 - 18.05.2021 р.
ID:
897920
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.12.2020 10:45:09
© дата внесення змiн: 27.08.2021 10:00:30
автор: Родвін
Вкажіть причину вашої скарги
|
У мене ранок із Вашої віршованої казочки розпочався. Чудово! А як же діткам буде цікаво! До того ж ще й повчально! 
