Лиш уяви собі на мить -
Все людство живе у мирі:
Немає війн, скрізь чиста блакить,
Ніде будівля не горить,
Ніде дитина від страху не кричить,
І просто дихається спокійно в темряві.
Та хіба ж таке можливо уявити?
Це ніби сон, якась чудесна казка.
Коли ж ми навчимося таки по людські жити,
Аби діти наші мали віру у щось краще?
У Вас гарне почуття гумору. Оте Ваше репетування вчора в чаті таки заставило мене прочитати той Ваш вірш і таки написати відгук. Написала, але таки не натиснула "відправити коментар".
А чому зразу ж не любите?! Вірш - якась камасутра.. В ньому не розбереш хто зверху, а хто знизу.. А я вже у такому віці, що мені не личить це обговорювати. Тому нічого і не написала.
Я не знаю, що мав на увазі автор, читала те що бачила, а ще подивилась, що вірш віднесений до рубрики - імтимна лірика, то вирішила, що це саме те, що я прочитала. І нам обом автор цього вірша, мабуть, вкаже вже на двері.
Чому більшість вважає, що інтимна лірика - це щось про "альков", сцени кохання і т. п.? Інтимна лірика - це, насамперед, особисті переживання ЛГ. Якщо висловитись образніше - це не про тіло, а про душу
Такого точно ніколи не буде. Люди завжди кудись спішать. Це напевно у нас в природі так закладено, що нам вічно кудись треба, а потім сидиш і думаєш чого спішив,навіщо?