Осіння жінка за вікном,
Ледь сивина прикрила коси,
Торкнула осінь їх крилом.
Чом по щоках котились сльози?
Красива жінка в цих роках,
Рум"янець грає на обличчі.
Вона уся в своїх думках,
Чому ж ці сльози так пекучі?
Зітре їх нищечком з очей,
Від всіх ці сльози заховає.
Скільки недоспаних ночей,
Хіба про це хтось з нас узнає?
Пройшла так осінь не одна,
Зима ввірвалася у груди.
Якась тривожить таїна,
Хіба за це осудять люди?
Душа все знає, та мовчить,
Вона цей смуток розуміє.
Його не може припинить,
А, може, просто не посміє.
У очі осінь заглядає,
Чи плакать з нею, може, - ні?
Та сенсу в цьому геть немає.
Чому жінки такі чудні?
Запорошила сиза мжичка
Чарівний образ, що в вікні.
Вже не в сльозах це миле личко,
Пройшли хвилини ці сумні.
Враз розпогодилося небо,
І сум гіркий уже пройшов.
Та все ж думки летять до тебе,
Тримає нас іще любов...
Чудова лірика! Прекрасно розкриті почуття...А нам їх так часто недостатньо...Нехай війне осінній вітер і сум відійде,з дощем приляже в купи осіньього листя...
Гарного дня Вам і натхнення,дорогенька!Шануйтеся! Всього найкращого Вам!
Ось такі ми жінки, нам би трішечки тепла, уваги, любові, ласки і вже куди й подінеться той смуток!
Чудова поезія Надюшо!!! Читала із задоволенням, хоч і смуток в ній, та так гарно передані почуття. Супер!!! Чудового тобі ранку сонечко, нехай твою душу ніколи не торкає смуток!!!