Ніченька темна, зірка свята
Дивиться з неба, тихо морга,
Хоче сказати святі слова,
Як мати сина з війни чека.
Син після бою в окопі спить,
Садок і мама синові снить...
Сняться і квіти в ріднім садку,
З мамою поруч дівча в вінку...
В дівчини очі синьо цвіли,
Губи шептали: "Прийдеш коли?
Я тут без тебе живу, росту,
І, як і мама, тебе я жду!..
Хай тебе куля там обмина,
Ні, не потрібна нам ця війна,
Оберігає хай дух святий,
Щоб ти вернувся до нас живий!"
Ніченька темна, зірка свята
Спокій хлопчина оберіга...
Молиться мати і те дівча,
Щоб закінчилась швидше війна..
Хочу додати я ще слова,
Вже сьомий рік йде ця війна,
Хоч припинили ніби стрілять,
Ще й відступили знову назад...
А ворог хитрий все наруша,
І час від часу знову стріля...
Є наказ нашим все ж не стрілять,
Як же так можна там воювать?..
Наказ безглуздий президент дав,
З позицій відступити він наказав,
Й стрілять у відповідь заборонив,
Ворогу значить він уступив...
Як же так можна, не зрозуміть,
Що ворогам він дорогу відкрив?
Не зрозумілі дії його,
Ніби все робить людям на зло....
Дай Боже, наших дітей захистить,
Щоб повернулись живими з війни.
Матері змогли дочекатись синів,
Панувало в мирнім небі безліч голубів.
Трепетно і сумно, дорога Валентинко! Великого терпіння матерям!