Простіть, люди, мене! я мусив стать безсмертним!. .
Манула?
Аби я в храмах більш, чистіш горів –
(Ти говори, Ти ревно й точно говори)
Зняла хорошого з польотів
і з Гори...
Словом нетлінним щоб
сміявся до Зорі!!
(Ти говори, насправді, добре говори...)
І я від тебе й Сина загорівсь!!
Бо я від Тебе в «тверезій перелесті»!
О я горів, я загорявсь! – що натерпівсь!..
По горах не зберуть Твоїх листів.
А Ти – із Славою! із моря хвиль
за облак!
І десь комусь сльозу чи носик втерти...
А Слово так любило – треба вмерти!
Простіть, люди, мене!
я мусив стать безсмертним!..
Христос любив – то хотілося померти...
Або в труді скоріше згризти скоблі.
Це Тобі здавсь: язик єдиний із стихій!..
Від Тебе в дивній «канонічній» прелесті –
Аж дім словесників в столиці облисів!!
Ти в глибині сховала устрій свій...
...Якби сіра манула так прикрила,
І з храмів Божих та й не випускала,
й вчила...
І до причасть, і всездирань водила,
І від отців, що з Духом, впоумляла –
Лиш роздягала, роздягала, роздягала:
На суд!
на судище!
на судозносність!..–
і плями, й темінь, й осяйні кристали...
Це як? – досвідченого вільняка-матроса
У Тебе, Всецариці Неба і землі, це – перед носом??
20.05.2007
