на голові у неї – чорна діядема,
на пальцях – каблучки з коштовним камінням.
вона прийшла аж від далеких вод на півночі,
де під небом бурхає на фантастичні барви
свято відходу зими.
вона набула королівської сили та величі
на крижаних дорогах, де тумани
вбирали її в дорогі нерукотворні спідниці.
озираючи обрії десятьох тисячоліть,
вона промовляє до неба, й тоді її голос гримить,
як смертоносний гул застереження і заборони. –
у ньому скрегіт, плач і регіт титаніка, що тоне,
і дзвін кристалів, що колись були сльозами дітей,
а тепер зберігаються в британськім музеї під склом.
снігова королева йде через шахову дошку світанку,
уповільнюючися в долинах, а зі скелястих гір
котячися, мов колесо. в крутосхилих шотландських цирках
вона зупиняться для милування, припиняє своє дівування,
і починається нова доба історії.
вона жене перед собою те,
чого не зупинити і не відвернути –
вона жене перед собою те,
що своїм крижаним нетямущим тлущем
може розсунути гори.
тонкі ворухливі пальці шукають
погрітися, вхопитися
за карниз під вікном, чи за теплий поріг
лондона, міста білого мовчання.
о, сонце. сонечку, забери мене звідси негайно!
я почуваюся голкою, стрілкою, волосиною
на пружині якогось барометра, чи анемометра тощо.
колесо фортуни обертається все швидше,
зараз оголосять останній вальс,
і люди, що знають погоду, скажуть:
щось насувається
something's on the move, jethro tull
