В твоїх емоцій немає ні початку,
ні самого кінця,
Вони - як бите скло,
в якому більше не відображаєшся ти.
Якщо ми створені на подобі самого Творця,
То чому нас справжніми найчастіше бачить лише нічна тиша?
Як позбутися осаду, що вкриває середину нашого серця,
Параної, де надто багато темного,
що й щілини душі повні суму?
В кожному нашому архіві пам’яті є трішки сонця
і йому буде достатньо місця,
Якщо ти позбудешся всього старого,
що ріже тебе, позбавляє сили,
А серце струму.
Який ти? Сильний? Зможеш визбирати все те,
що робить тебе кам’яним?
Чи потрібен тобі скальпель,
щоб потрапити у найглибші впадини?
Ми розділяємось в світі на хворих, закоханих,
сп'янілих,
Але там, де вигини і згини,
є есенція теплих спогадів.
В кожному досі повинна жити істина дитини.
Забрала 
