Плаче хмарка сива у небі високім,
Каменем додолу сокіл гостроокий.
Ширить зір по травах, а в душі неспокій,
Косий дощ розкраяв під ним увесь окіл.
Квітку запізнілу полоще й листочок,
Ягідку калини, що вплелась в разочок.
Поміж берегами річечки шнурочок,
Що біжить неспинно повз старий місточок.
Рік за роком плине в задумі сердешній,
Що понесе в зиму, що ще дасть Всевишній?
Радість чи печалі в трапезі похмільній,
Ніж в грудях наруга, хто по духу вільний.
02.10.20
Як гарно і мудро Якби ще цей дощ змивав наш егоїзм і наще зло.Ціни йому б не було
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, було би непогано, якби люди могли змінюватись у кращий бік після дощової купелі та, на жаль, не всі бажають якихось змін у собі, простіші все пускатина самоплив. Дякую, Олесю!
Звичайно є добро серед нас,можливо його навіть на багато більше чим зла.Та на зло звертають більше уваги тому від нього дуже боляче.будемо сподіватись на краще.
вірш вишої майстерності.-
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, добро дарує радість та спокій, а зло тільки тривоги та біль. Дякую, Малиновий Рає!
У сьогоденні відбуваються трагічні події, до яких призводить гібридна, неоголошена війна:
"В грудях ніж наруга, хто по духу вільний."
Українці-волелюбний народ.
.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00