Ішов хлопчина зажурений,
думав собі:
Не вірю у мрії,
світ прохолодний, потворний.
Кожен сам по собі
вицвітає у своїй журбі,
Кожен своїм ключем замикає себе
в світі чорнім.
Все не так,
все те і немає
спини до спини,
Надто глибока осінь,
відсутність тепла і тиші...
В серці мікрочастинки ростуть
із зими
І мурашки пробіглись по шкірі,
як миші.
Ангел слідом іде
і все записує, так,
Все, що лине
з глибин і ламає
хлопчині крила.
"Хоч такого - будь ласка,
та зберися і втому в кулак,
прибери,
не ганьбися і відчуй,
що у тобі є сила.
Я з тобою завжди,
скільки б не було
протягів і падінь
У твоєму житті!..
тільки ти не здавайся, чуєш?
Навіть якщо
на душі твоїй
в листопаді завмерла тінь,
Не бійся, ти завжди мене
у собі відчуєш."
За лаштунками кліпає тиша,
сонце малює кола
І по сходинках вгору
ангел тримає
тебе за руку.
Не зважай ні на кого,
навіть якщо здається,
що ти мала
У цьому світі людина - ми все здолаємо разом.
Навіть якщо монотонність в житті
і кожен під своєю маскою...
Крізь зіниці
він дивиться
на тебе з ласкою.
дуже гарно про ангела, який завжди допомагає людині у хвилину скрути 
