« Доміно, Доміно,
знов зустрілися ми в цьому залі...»
Забута пісня
І
Стою на урвищі над нашою рікою,
в якій у юності купались ти і я
тай думаю, – якби ця тиха течія
хоч іноді була не Россю, а Невою,..
Та доля береже... і нині ми з тобою
на різних берегах одного житія.
ІІ
Околиці села укриті дерезою.
Он липа наша і хатина нічия...
пір'їною пливе за вітром, за водою
упізнана лише ілюзія моя.
Все просто як у всіх – і до того́, і нині,
і після того як пішли у білий світ.
Стояли на краю, були посередині,
а у кінці усе – за пеленою літ.
Нема і не було за синіми морями
веселощів тобі і спокою мені
і броду у воді між нами островами,
бо повені зійшли, лишилися одні.
ІІІ
А більше як було неначе і не треба
ані душі моїй, ані тобі чужій...
та, ніби ні за що, карає й досі небо
на тій лише одній і роковій межі,
де я іще іду... оглянуся на тебе,
а ти стоїш... стаєш частиною душі.
Як наче про мене... дякую 
