Накинула осінь на плечі яскраву свитину
Господиня гуляє в полях, у садах, і в лісах,О
А господар-туман наче марево тихо полинув
Відбуяло і літо - сумують стежки в споришах
У пожухлу траву сад скидає плоди ніби сльози
Вільно вітер гуляє як вершник на бистрім коні,
Виглядає край поля у гості він ранні морози,
Одинока тополя стоїть вже в осінньому сні.
Так і плине життя, непомітно міняючи фарби,
Що було - відцвіло і росою сльоза затремтить,
Пригадається те, що уже проминуло назавжди,
Або вернеться ще, як той птах що додому летить.
Галина Грицина.