Нескорений, замучений та вільний,
Коли не видно й неба у вікні,
Ніби і я з тобою в тих катівнях,
І сниться мені воля як тобі.
Вже біль через роки пройшов в зажуру:
За те воюємо - за що й ти воював,
Чи від безумства, а чи просто здуру,
Знов пильність нашу ніби хтось приспав.
Я знаю, що болить тобі на небі,
За землю, що її ти так любив,
Здолали тіло покидьки ганебні,
Та твою волю ворог не скорив.
Вони живі... І досі "мутять воду"...
Суд Божий не для них і Божий страх,
Виходь, Василю, знову на дорогу
І клич всіх друзів, хто на небесах.
Галина Грицина.