Чекай скільки влізе на березі свій корабель валінорський -
Для тих, хто живий, друже мій, Вестерос лиш досяжний.
Він теж не без фішок: там ящірки в небі крилаті,
Там вдосталь і чар, і мечів; а що лицарі надто підступні -
Не диво. Де плоть є і кров - з Арагорнами скрутно,
Зате Феанор не один - їх тут безліч, шалених,
Яким не до Еру - самі креативлять на славу,
Що світ весь - на вухах. Одним словом- пасіонарій.
Який у сезоні коктейль наймодніший? Та Молотов, звісно:
Вогонь, дисонанс Морінготто та кіптява чорна,
І жодних казок про царів доброчесних, про пастирів мудрих.
Це вівці хай слухають. Наша ж - свобода Застіння,
Світ Здичавілих. Чи Браавос з брудом канальним.
Вовки-феодали... подалі тримайся, бо честі
У них лиш на зграю свою вистачає, не більше.
Хто вижив - той пише історію. Орка не миттю впізнаєш:
Обличчя- людські. А в людини чи в ельфа - ікласті:
Правда - гірка-бо, від правди й святого ковбасить.
Маєш два паростки: два білокорих, тендітних
Дива. Одне ти, я знаю, Лауреліном назвеш.
Інше - Телперіоном. Глянь, в деревця очі червоні,
Паща хижацька, кривава: майбутнє плекати -
Це не для чистих рук справа. Для злих, заплямованих, сильних...
Люба дитино, якої зима не торкалася, лицарю літа -
Може, знайдеш Валінор свій прозорий, світ мрій кришталевих,
Але веде твоя стежка крізь темряву Довгої Ночі.
в першому рядку правильно "на свій корабель":
"чекати на що" або "чекати чого";
трапляються слова з профанічної лексичної верстви — вони тут здаються недоречними;
з тире: – — текст матиме зовсім инший вигляд
Дякую, спробую якось переконати себе повернутись до вірша й виправити перший та третій пункти (позіхає.) Що стосується профан. лексики, її буду захищати з требушетами, без неї настрій зовсім не той. Вона пафос збиває і додає вестероської ікластості. Тіріон Ланістер погодився б, я певна.
