Вже не йду до школи, як колись ходила,
Віддавала школі і знання, й любов,
Все було цікаво, працювати вміла,
Тепер лише в мріях бачу усе знов...
В ній спливли невтомні довгі мої роки,
З радістю навчала я усіх дітей,
Зошити ночами, аж боліли очі,
Та не гасло сяйво всіх моїх ідей...
Думки пливуть чинно, стомлено й повільно,
І я уявляю, що йду на урок...
Згадую щомиті свою рідну школу,-
І колег, і учнів, сповнена думок...
Як завжди щорічно перший день навчання,
Свято веселкове, зустрічі колег,
В думках і у мріях, знов пливуть зізнання,
Потиски руками, їм немає меж...
Вийшла на подвір"я... Гарно так навколо,
Листя зелен-жовте падає до ніг...
Ось пройшли повз мене школярі чудові,
Вже без мене школа їм відкриє світ...
В мене виникають заповітні мрії,
Біль зникає в серці і туга в душі,
І я уявляю в руках крейду білу,
Ніби я на дошці вже пишу вірші...
Світ стає грайливий у очах дитячих,
Вони зрозуміли всю мою печаль,
Інші будуть вчити їх рішать задачі,
В їх очах я бачу співчуття, не жаль...
Смуток я здолаю... Не жду перемоги,
А хмари моргають, шлють мені привіт,
Вже мені до школи немає дороги,
Та житиме вічно її дивний світ...
Лиш в думках і мріях я до школи лину,
Добре уявляю школу, клас, урок,
Та вже не спинити років й часу плину,
Ступаю без школи я за кроком крок...
01.09.2020р.
А вірші свої Ви школярам читаєте?
