Ми поряд йшли, а місто наче степ,
Не помічали навіть перехожих,
З дерев вздовж вулиці зелені огорожі,
Вечірнє небо - зоряний вертеп.
Тролейбуси вже квапились в депо,
Ілюмініція реклами так сліпила,
Прощатися обоє не спішили,
Хоча про це не говорив ніхто.
Спинилися - в очах застигла ніч,
А небо нАвкруг нас губило перли,
Серця у грудях наших мов завмерли,
І одне одному враз кинулись навстріч.
Не стало вмить ні міста, ні людей,
Затихло все - не чути навіть звуків,
Щось поєднало наші губи й руки,
Лише два серця рвалися з грудей.
Галина Грицина.